Стінка у Вікісховищі
Сті́нка — село в Україні, у Золотопотіцькій селищній громаді Чортківського району Тернопільської області . Розташоване над річкою Дністер та Баришка на півдні району. До 2020 центр сільради, якій були підпорядковані село Млинки і хутір Медведівці. Населення — 2249 осіб (2007).
Поблизу села збереглися залишки поселення трипільської культури (3 тис. до Р. Х.) і Стінківського давньоруського городища (12 —13 ст.); на околиці села є унікальний ранньохристиянський печерний храм[1], а також знаходиться пам'ятка природи — Дуб «Вадівський».
Перша писемна згадка — 1453 р[2].
У жовтні 1629 року після погрому, якого вони зазнали від реєстрових козаків та коронного війська поблизу містечка Доброводи, поблизу села на правий берег Дністра втікали нападники-татари під командуванням старшого сина Кантемира Мурзи.[3]
У 1928 році відкрито Народний дім.
До 1939 року діяли «Просвіта», «Луг» та інші товариства, читальні «Просвіти» й москвофільського общества імені Качковського, Братство тверезості, аматорський гурток, дитячий хор, гурток «Сільського господаря», землеробський вишкіл молоді, секція господинь.
1949 року Олексій Ратич з помічниками проводили розкопки Стінківського городища. Було знайдено, зокрема, бронзові енколпіони.[4]
У травні 2017 в ЗМІ появилася інформація про те, що планується ремонт 10,5 км відтинку місцевої автодороги Порохова — Космирин у 2017 році.[5]
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Золотопотіцької селищної громади.[6]
На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610193, розташована у приміщенні будинку культури.
У селі діє Стінківська загальноосвітня школа I—III ступенів, директор школи — Валентина Штепула.
Працює дошкільний навчальний заклад заклад "Калинка", завідувач - Федорів Людмила Іванівна.
Будинок культури, бібліотека, лікарська амбулаторія, млин, пилорама, відділення зв'язку, мережа торгових закладів.
У селі є громада консервативних християн-протестантів, яких місцеві прозивають їх «кашкетниками», бо чоловіки змалку носять картузи. Жінки носять різнобарвні хустки, носки, колготи та спідниці, тому їх ображають назвою «фломастери».[9][10] У області їх прозивають «амішами», ототожнюючи з заокеанськими амішами. Самі вони називають себе тими, хто «молиться Живому Богу», або «простаками». Космирин є центром бучацьких «амішів», бо саме з цього села походив Іван Деркач (1928—2008) — вчитель та пророк громади до своєї смерті. Також подібна громада є у селах Сновидів й Космирин.
Під час Другої світової війни багато жителів села еміґрувало за кордон.