Народився в селі Тязів (пол.Cieżów[4] (нині Івано-Франківського району Івано-Франківської області, Україна[5]), охрещений у воді в березні 1698 року, урочистий акт хрещення відбувся в листопаді.
Правдоподібно, навчався у станиславівських школах. Під час битви під Калішем був з мамою в таборі, надалі теж перебував у ньому, між іншим у Гданську.
У 1720 та 1722 роках був маршалком галицьких сеймиків, що передували вальним сеймам тих років, на які його обирали послом від Галицької землі (також був у 1724 році). У 1723 році — маршалок Радомського трибуналу. Посол на сейм у Гродні (Городні) в 1729 (від Галицької землі, був одним з 20-ти послів, які 30 серпня підписали маніфест, що не визнавав його легальність, чим зірвали сейм) і 1730 (від Брацлавського воєводства) роках. Посол сейму 1732 у Варшаві (від Галицької землі).
Під час безкоролів'я — маршалок конфедерації, утвореної 10 березня 1733 в Галичі. 12 вересня брав участь у виборах королем Станіслава Лещинського. На момент проголошення батьком у березні 1735 року маніфесту про перехід «дому Потоцьких» на сторону короля Августа ІІІ перебував у Волощині з іншими прихильниками С. Лещинського. Відсутність єдності серед Потоцьких тішила Францішека Максиміліяна Оссолінського.
У 1736 році керував роботами зі зміцнення фортифікацій і розбудови міста Станиславова: розширено та зміцнено мури (згідно системи С. Фаубана), збудовано чотири нові вежі; у 1739 р. фортеця витримала напад козаків, за це С. Потоцький оплатив виготовлення та встановлення статуї Богородиці на Галицькому передмісті. З полковником коронної артилерії Кристіяном Дальке працювали над уфортифікуванням Кам'янця-Подільського, Ченстохови. Разом з белзьким воєводоюАнтонієм Міхалом Потоцьким допомагав батькові ліквідувати результати сейму 1740 р. У середині 1741 під час війни за австрійську спадщину підтримував батька в його спробах організувати конфедерацію з метою скерувати її проти Августа ІІІ та Московії.
Надвірне військо С. Потоцького складалося з 600 жовнірів-піхотинців, 200 драгунів, 200 яничарів, близько 2000 козаків. Утримував також оборонний замок у Бродах.[6]
У молодості отримав від батька частину давніх його королівщин; 1719 року був старостою гродовим галицьким і снятинським, у 1720 році старостою коломийським. 1732 р. батько за дозволом короля переказав правом «доживотя» Лежайське староство. Після батька став дідичем Умані, Бродів. Також був власником Станиславова (підписав права і привілеї діда Анджея та існування в місті вірменської ґміни, якою керували на основі магдебурзького права), Тернополя, Залізців, Золотого Потоку, Збаража (Руське воєводство), Немирова (Брацлавське воєводство), Константинова (Подільське воєводство), Юзефова (Люблінське воєводство), Кротошина (Каліське). 1751 року в Дунаївцях записав фундуш для будівництва в місті костелу капуцинів.[7] Дідичні маєтки успадкував сам. У 1755 році від старости селецького Міхала Вельгорського отримав Тисменицю — давнє дідицтво Потоцьких. Перша дружина привнесла Сосницю в Руському воєводстві.
Посади
У 1726 році батько почав домагатися надання йому посади стражника великого литовського, яку отримав у 1728 році. Воєвода смоленський (8 травня 1735 р., від Авґуста ІІІ, який хотів об'єднати «патріотів»; номінально, або титулярний), київський (призначений або номінований 4 вересня 1744, відставка у 1756), познанський (з 1746). Вживав титул генерального старости Київської землі.
Dymnicka-Wołoszyńska H. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 156—158. (пол.)
.jpg)
.svg){kind=small}
