Народилася 12 травня1865 року в с. Довжанка, нині Тернопільський район, Тернопільська область, Україна (тоді Тернопільського повіту, Королівство Галичини і Володимирії, Австрійська імперія) в сім'ї священика Атанаса Даниловича Окуневського (походив з давнього українського роду «Окунів»), який 1881 року успішно закінчив Віденський медичний університет і став доктором медицини. Тоді у житті стався переломний період, через який Атанас подався у науку.[4] Працював на Буковині, куди дуже часто приїжджала Софія. Дядько Окуневський Кирило Данилович — один із перших українців, що здобули вищу фармацевтичну освіту.
Софія Окуневська у молоді роки
1870-го року померла мати Софії — Кароліна Лучаківська. Відтоді Софія виховувалась у тітки — Теофілії Окуневської-Озаркевич, у родині Івана Озаркевича.
Освіта
1884 року Окуневській вдалося отримати дозвіл на складання іспитів за гімназійний курс, і 1885 року вона їх блискуче склала при Львівській академічній гімназії, чим викликала сенсацію в усій Галичині (1886 року її закінчило лише 13 дівчат). Одним з її вчителів був філолог Юліан Кобилянський (брат Ольги Кобилянської), який був у захваті від здібностей талановитої дівчини.
Оскільки в Австро-Угорщині жінок не приймали до університетів, у 1887 році Софія та її своячка Наталія Кобринська вступили до вишу у Швейцарії. Кобринська на економіку, а Окуневська на медичний факультет Цюрихськогоуніверситету, який закінчила в січні 1896-го, ставши першою жінкою-лікаркою в Австро-Угорщині та першою українкою Галичини, що здобула університетську медичну освіту.[5] Тоді ж дебютувала в літературі — у першому жіночому альманаху «Перший вінок» вона під псевдо Єрина опублікувала оповідання з міського життя «Пісок. Пісок!», а також розвідку «Родинна неволя в піснях і обрядах весільних».[3]
Могила Софії Окуневської
У Цюриху Софія Окуневська познайомилася зі студентом Вацлавом Морачевським, уродженцем Варшави, який мав репутацію українофіла, і у 1890 році одружилася з ним. У 1895-му під час шевченківського свята у Кракові подружжя познайомилося зі студентом Ягеллонського університетуВасилем Стефаником. У лютому 1896 року Окуневська-Морачевська народила сина Юрія. У цьому ж році опублікувала свою докторську дисертацію про зміни в крові під впливом анемії, здобувши докторський ступінь з медицини у Цюрихському університеті. Як писала львівська газета «Діло»: «Це перший доктор споміж українського жіноцтва, а навіть це перший доктор-жінка в колишній Австрії. Під цим оглядом випередила вона жінки-польки й жінки инших народів Австрії».[3]
У 1898 році Окуневська-Морачевська народила доньку Єву. З 1900 року мешкала з чоловіком і працювала в Карлових Варах (Чехія). Софія Окуневська практикувала у Швейцарії, Чехії, у Львові.
Лікарська діяльність
Незважаючи на отриманий диплом та, навіть захищену дисертацію, гідну роботу Окуневська-Морачевська знайти не могла. Її лікарський фах в Польщі не визнали: не через професійну нездатність, а тому що вона — жінка.
Лише з 1 жовтня 1903 року Окуневська-Морачевська почала практикувати у Львові, у добродійній приватній «Народній лічниці» для бідних, яку очолив її двоюрідний брат Євген Озаркевич. Персонал працював на благодійних засадах. З-поміж різних відділень Окуневська одразу обрала гінекологію і, фактично, стала першою гінекологинею в Галичині.
Вона розгорнула при «Народній лічниці» активну діяльність: уперше в Західній Україні організувала курси для сестер милосердя, потім — курси акушерок. Також вона уклала словник української медичної термінології і була співініціаторкою створення «Лікарської комісії» — першої профспілки лікарів.
По закінченню війни розлучилася з чоловіком та нарешті відкрила власну лікарську практику.
Окуневська була першим лікарем Галичини і Австро-Угорщини, хто почав використовувати променеву терапію в боротьбі з онкологією[2].
Софія Окуневська була дуже талановитою й ерудованою людиною, якою захоплювалися Іван Франко та Василь Стефаник. Ольга Кобилянська про неї висловилася так: «Від неї пішло мені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріла».
Останні роки провела у Львові, де вела невелику лікарську практику. Жила в будинку навпроти Собору святого Юра, цей будинок придбав Андрей Шептицький для художника Олекси Новаківського[6].
Померла в лікарні від гнійного апендициту. Похована на полі № 36 Личаківського цвинтаря у Львові. Поряд із нею пізніше поховали її сина Юрія, доньку Єву, чоловіка Вацлава, внучку Софію.
Вшанування пам'яті
У листопаді 2022 року був започаткований к. ч. 2 УПЮ ім. Софії Окуневської-Морачевської у станиці Відень.
Вознюк В. О. Велич і сила Софії Окуневської / В. Вознюк // Вознюк В. О. До джерел культури Буковини. — Чернівці, 2002. — С. 53—65; Буковина. — 2000. — 24 травня (№ 138). — С. 1, 3.
Вознюк В. О. Видатна подруга видатної письменниці: [Софія Окуневська-Марачевська та Ольга Кобилянська] / Володимир Вознюк // Доба. — 2003. — 28 жовтня (ч. 48). — С. 4.
Врублевська В. В. Шарітка з Рунгу: Біографічний роман про Ольгу Кобилянську. — К. : ВЦ «Академія», 2007. — 512 с. — (Автографи часу).
Гусар Ю. С.. Видатна подруга видатної письменниці: [Про Софію Окуневську-Морачевську] / Юхим Гусар // Буковинське віче.- 2010. — 7 травня (№ 33). — С. 3.
Лікар Софія Окуневська (1865—1926 рр.) // Кобилянський С. Д. Історія медицини Буковини: цифри і факти / С. Д. Кобилянський, В. П. Пішак, Б. Я. Дробніс. — Чернівці, 1999. — С. 68.
[Окуневська-Марочевська] // Українська Радянська Енциклопедія (УРЕ). — Київ: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1982. — С. 519.
12 травня — 145 років від дня народження першої жінки-лікаря, доктора медицини Софії-Окуневської-Марачевської (1865—1926) // Пам'ятаймо! (Знаменні та пам'ятні дати Буковини в 2010 р.): бібліографічний покажчик.- Чернівці: Книги — ХХІ, 2009. — С. 170—171.
«Душею завжди була з Україною…»: до 150-річчя від дня народження С. Окуневської-Морачевської (1865—1926) // Дати і події [Архівовано 1 травня 2016 у Wayback Machine.], 2015, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (5) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 123—126.
.svg){kind=small}
.jpg)
