З 1960-х років музика Сильвестрова звучить на міжнародних фестивалях, його твори виконують О. Криса, Ґ. Кремер, О. Любимов, І. Монігетті, О. Рудін, Г. Рождественський, І. Блажков та інші. Твори Сильвестрова виходять друком у багатьох престижних видавництвах Заходу, в тому числі «М. П. Бєляєв — Петерс».
У 1960-ті роки В. Сильвестров входить до творчої групи «Київський авангард», представники якої, всупереч жорсткому тиску з боку захисників панівної в СРСР естетики соцреалізму, відкривають нову сторінку історії української музики, орієнтуючись на нові стильові течії західноєвропейської музики та опановуючи сучасні композиторські техніки. Зокрема, композитор використовує у своїх творах додекафонію, алеаторику, сонористику. Характерним драматургічним принципом стає хвильова драматургія.
У 1970-ті композитор поступово відмовляється від традиційних технік авангарду, орієнтуючись на постмодернізм. Сам автор називає свій стиль «мета-музикою» («метафоричною музикою»). У творах цього періоду переважають медитативні, споглядальні настрої. Чільне місце займає притаманне постмодернізмові звертання до стилів минулих епох.
Характерною рисою стилю Сильвестрова стає постлюдійність, характерною драматургічною рисою — превалювання періодів спаду та diminuendo, на різних рівнях композиційної структури простежується типова для постмодерністської парадигми невизначеність. Індивідуальною особливістю фактури стає наявність звукової педалі, фону, в рамках якого виникають окремі знаки алюзій.
Ще однією важливою парадигмою постмодерну, наявною у творчості Сильвестрова, є невизначеність. Вона виявляється як у відсутності чітких композиційних схем, певній спонтанності мислення, так і на рівні ритмоструктур, інтонаційних побудов і взагалі звучання, що нерідко межує з тишею.
10 грудня 2023 року відбулася церемонія нагородження нобелівських лавреатів у Стокгольмі. Композиція «Вечірня серенада» Валентина Сильвестрова із циклу «Тиха музика» відкривала церемонію одразу після промови шведської кінознавиці, голови ради директорів Нобелівського фонду Астрід Содерберг Віддінг.[3]
Громадянська позиція
Валентин Сильвестров підтримував акції протесту в Києві 2004 і 2013–2014 років, пояснюючи це так: «Я все ж таки, як і будь-яка інша творча людина, більше індивідуаліст по своїй природі. Але наступає такий момент, коли просто неможливо не вийти. Коли так відверто доводять людей своїми мерзенними діями, притому глобально, що виникає таке обурення, що ти буквально втрачаєш розум…»[4] При цьому чинну владу характеризував як «підлоту»:
Дії влади для українців виглядають негарно. Схаменіться! Для нормальної людини видно, яка це підлота. Тут вже великими буквами написано, що це ПІДЛОТА. [5]
Пам'ятник знесли — це сумнівне досягнення революції, але досягнення. Влада ж змогла демонтувати пам'ятник Леніну на Майдані, могла б і цей так само спокійно прибрати. І помістити його в музей, бо він, можливо, має якусь скульптурну цінність. Це для кого його ставили, для комуністів? Адже пам'ятників Сталіну в Києві немає жодного. Навіщо ж тоді Леніну залишили, чим він кращий? Він обіцяв селянам землю і заводи, а вийшло смертовбивство суцільне. І цій людині пам'ятник встановлювати?[5]
Будучи російськомовним у побуті[6], Сильвестров є палким шанувальником української, і дає такі порівняльні характеристики української та російської мов:
Я ще за радянських часів у Львові помітив, що коли ти перебуваєш в українській мові, в цій стихії, то раптом думки забарвлюються якось інакше. Коли переходиш із російської на українську, з'являється відчуття новизни відтінків, мова ніби з якимось цікавим вибриком, а коли, навпаки, з української на російську, то остання спочатку здається якоюсь прісною, по-лакейському вихолощеною.[7]
Українська забарвленіша, російська – прозоріша. Різкий перехід із російської на українську чи навпаки – небажаний. Це різні системи. Наші філософські думки матимуть різний сенс залежно від мови. Візьміть для прикладу слова «божевільний» – як вільний від Бога, та «сумасшедший» — як технологічний процес. В українському варіанті звучить зі співчуттям, на відміну від російського.[6]
Нагороди
1967 — лауреат Міжнародної премії ім. С. Кусевицького (США)
Михайлова О. Про структурно-семантичний інваріант симфоній В. Сильвестрова // Українське музикознавство Вип. 28 — К.1998
Опанасюк О. П. Творчість В. Сильвестрова в контексті інтенціональної форми художнього образу // Українське мистецтвознавство. Вип. 5. — К.: ІМФЕ, 2004. — С. 76-81.
Опанасюк О. П. Про інтенціональний стиль в музичному мистецтві. На матеріалі Другої сонати для фортепіано В. Сильвестрова // Київське музикознавство. Вип. 25. — К., 2007. — С. 66-76.
Опанасюк О. П. «Дочекатися музики» В.Сильвестрова: інтенціональний зріз // Мистецтвознавчі записки: Збір. наук. праць. — Вип. 20. — К. : Міленіум, 2011. — С. 38-47.
Романюк І., Щелканова С. «Спектри» В. Сильвестрова у контексті авангардних тенденцій української культури 1960 років. Аспекти історичного музикознавства : зб. наук. статей. Вип. XXVI. Харків. нац. ун-т мистецтв імені І.П. Котляревського; ред.-упоряд. Л. В. Русакова, Ю. П.Величко. Харків, ХНУМ, 2022. С. 67-84.
Швець Н. Про фортепіанний стиль В.Сильвестрова. Деякі спостереження // Українське музикознавство. — К., 1991. — Вип. 26. — С. 132—145
Щелканова С. А. Поэтика MUSICA MUNDANA в Симфонии №2 Валентина Сильвестрова. European Journal of Arts. Vienna. 2020. №1. Р. 112–120
Щелканова С. Образ людини в ранніх симфоніях Валентина Сильвестрова: онтологічний підхід. Часопис НМАУ ім. П. І. Чайковського. К. 2018. №2 (39) С.19-29
.jpg)
