Я поїхав грати заради грошей. Там досить непогано платили. Але саме Японія допомогла мені потрапити у збірну. Там якраз грав Дунга, який був капітаном збірної. Ми виступали за різні команди, але часто бачилися. Як я потім дізнався, саме він запропонував тренеру звернути на мене увагу. Коуч послухався поради капітана, і мене спершу викликали на Кубок Конфедерацій, а після того почали постійно залучати до головної збірної.
Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Сан-Паулу» після одного сезону 2004 року. Цей клуб став для нього четвертим «великим клубом» штату. Як згодом зізнався гравець, ці переходи завдавали проблем гравцю від вболівальників, які не завжди сприймали подібні зміни клубів.
Чи були проблеми? Звісно, що були! Мене залякували, обіцяли викрасти чи вбити. Знаєте, що таке бразильський футбол? Стадіон «Сантоса» розташований на березі океану. Там нема бігових доріжок – трибуни просто над самим полем. Уявляєте, що відбувається, коли гравець суперника необачно заходить у небезпечний сектор і потрапляє до рук фанатів? [...] Коли ти граєш на великому полі із великими командами, то на тебе завжди тиснуть трибуни, ти завжди відчуваєш страх. Бразилія – дуже бідна країна, освіта у нас на низькому рівні. Як правило, у футбол грають ті, хто мають гроші. Тому народ хоч і несамовито любить футбол, але заздрить тим самим гравцям. Вони ж заробляють величезні гроші! Висловлювати свій гнів проти уряду народ не ризикує, а на футболі можна робити все, чого душа забажає. Свою злість вони часто зганяють на футболістах. [...] Футбол для Бразилії це значно більше, ніж гра, вид спорту. Коли народжується дитина і її несуть хрестити до церкви, спершу дарують «дурника», а потім футбольний м’яч. Син неодмінно має грати за ту ж команду, за яку виступав його батько. А коли людина помирає – труну обмотують прапором улюбленої команди. Такі у нас традиції.
Наступного року Сампайо потрапив в заявку збірної на чемпіонат світу у Франції, де разом з командою здобув «срібло». На «мундіалі» Сезар забив 3 м'ячі. Він забив перший гол чемпіонату, на 4-й хвилині матчу-відкриття збірних Бразилії і Шотландії. Він також зробив дубль у матчі проти чилійців в 1/8 турніру. Незважаючи на стабільні вистиупи за збірну, цей чемпіонат світу залишився єдиним у кар'єрі гравця.
У 1990 році я грав в «Сантосі». Це вже не була така яскрава команда, як колись. Мені було лише 22, я не мав міжнародного досвіду, тому на мене не дуже розраховували. А у 1994 році справа в іншому була. З «Палмейраса», де я грав, і так взяли на мундіаль п’ятьох гравців – взяти більше не можна було з певних політичних міркувань. У 2002 році я мав грати на чемпіонаті в Японії і Кореї, провів в основному складі всі відбіркові матчі, але в останню мить травмувався. Єдиний чемпіонат, на якому мені пощастило грати – це турнір у Франції 1998 року. [...] Але я скажу, що навіть один матч у футболці збірної – це грандіозна честь для бразильця. Це мрія абсолютно кожного молодого гравця, хоч усі знають, наскільки важко пробитися у головну команду країни. Я навіть подумати не міг, що колись гратиму в фіналі чемпіонату світу. Для мене це величезна честь. Більше того, я ще й тричі забив. Перший раз – шотландцям у матчі-відкритті, ще два – чилійцям. Я чудово пам’ятаю ті голи.
