Її батько, випускник Дерптського університету, військовий лікар і учасник російсько-японської війни, полковник медичної служби Яків-Меєр Залманович (Яків Зіновійович) Черномордик (1868—1960) був уродженцем Веліжа і з 1906 року його городовим лікарем, а за радянських часів і з перервою на час німецько-радянської війни — головним санітарним лікарем району.[3][4][5] Раїса провела дитинство в Курську та Веліжі, потім за сімейною традицією вирушила отримувати медичну освіту — спочатку до Харкова, де познайомилася з Велимиром Хлєбниковим (і навіть перекладала німецькою мовою його вірші), а потім до Москви. У 1924 році закінчила медичний факультет 2-го МДУ.
У літературний процес Раїса Черномордик включилася не відразу, а після переїзду до Ленінграду, де вона за власною ініціативою влаштувалася на роботу до лабораторії, яку очолював знаменитий фізіолог ІванПавлов. Пропрацювала в лабораторії сім років.
Потрапивши до Москви, за щасливим збігом обставин познайомилася з Володимиром Маяковським, Бріками і Борисом Пастернаком. На прохання Лілі Брік почала документувати життя Маяковського.
Вирішивши відокремити «звичайне» життя від творчого, взяла собі псевдонім Рита Райт. До 20-ти років вона складала вірші, вільно говорила німецькою та французькою мовами (англійську вивчила пізніше), у віці 22 років на прохання Маяковського переклала німецькою мовою «Містерію-буф», згодом перекладала російською Шиллера, а в 1950-х роках, коли її намагалися відлучити від літератури, вивчила болгарську мову, щоб перекладати цією мовою.
Дочка Рити Райт Маргарита Ковальова також спершу отримала біологічну освіту, а потім стала перекладачкою. Рита Яківна доводилася тіткою юному герою війни, юнзі Північного флоту Саші Ковальову (загинув у 17-річному віці), він жив у неї з 10-ти до 15-річного віку (після арешту обох його батьків), і перед вступом у 1942 році на навчання до Соловецької школи юнг Північного Флоту.
Колись я був секретарем Віри Панової. Одного разу Віра Федорівна запитала:
- У кого, на вашу думку, найкраща російська мову?
Напевно, я повинен був відповісти - у вас. Але я сказав:
- У Рити Ковальової.
- Що за Ковальова?
- Райт.
- Перекладачка Фолкнера, чи що?
- Фолкнера, Селінджера, Воннегута.
- Значить, Воннегут звучить російською краще, ніж Федін?
- Поза всяким сумнівом.
Панова задумалася і каже:
- Як це страшно!..
До речі, з Гором Відалом, якщо не помиляюся, сталася така історія. Він був у Москві. Москвичі стали розпитувати гостя про Воннегута. Захоплювалися його романами. Гор Відал зауважив: - Романи Курта страшно програють в оригіналі...
Твори
Человек из музея человека. — М.: Советский писатель, 1982. (повесть о Борисе Вильде)