Починав Мондріан викладачем малювання у початковій школі. Ранні його роботи виконані в манері старих голландських майстрів («Лісовий струмок», 1888), хоча дедалі відчутнішим ставав вплив імпресіонізму. Популярність молодому художнику власне й принесли не академічні сюжети, а так звані «вечірні пейзажі». У сутінках, в променях західного сонця Голландія — її дюни, дерева, вітряки — постає в мондріанівських картинах цього етапу загадково-поетичною («Вечір на березі Гейна», 1906). Один з перших критиків творчості Мондріана зауважив, що його пейзажі «перевертають душу, чіпають до самих її глибинних закутків».
У 1911 році в Амстердамі Мондріан взяв участь у Міжнародній виставці сучасних художників, де були представлені також кубістичні твори Пабло Пікассо, Андре Дерена, Жоржа Брака. Познайомившись з роботами кубістів, Мондріан і сам почав експериментувати з формами, спрощувати їх. По-різному поєднуючи площини зображуваних предметів, він домагався враження структурної, ритмічної ясності («Пейзаж. Дерева», 1911/1912).
У 1912 році митець переїхав у Париж, де на знак початку нового життя остаточно змінив написання власного прізвища на «Мондріан». Роки Першої світової війни провів на батьківщині, активно продовжуючи писати. Поступово з його робіт зник навіть натяк на реальну форму. Композиції серії «Море» (1914) по суті вже були абстрактними. Враження від відблисків світла на морському плесі художник виразив механічним чергуванням горизонтальних і вертикальних штрихів, іноді хрестоподібно пересічних.
У 1915 році Мондріан зблизився з архітектором, скульптором і живописцем Тео ван Дусбургом, з яким у 1917 році став одним із засновників групи «Стиль» (нід.De Stijl) — об'єднання митців та архітекторів, куди входили архітектори Якобус Ауд, Герріт Рітвельд, скульптор Жорж Вантонгерло та інші митці. Метою групи «Стиль» було створення форм, очищених від усього випадкового і довільного. Архітектори відмовилися від замкнутої коробки будівлі і замінили її комплексом взаємопов'язаних обсягів. Свої теоретичні погляди «Стиль» прагнув поширити і на інші галузі мистецтва, пропонуючи скрізь і всюди наслідувати порядок, простоту і ясність.
У першому ж числі часопису «стилістів», названого за іменем артгрупи, Мондріан опублікував свою статтю «Неопластицизм в живописі» — так з'явився термін «неопластицизм». У цій та в інших теоретичних роботах (наприклад, в книзі «Мистецтво і життя. Нове мистецтво — нове життя», 1931) митець обстоював думку, що гармонію світу можна відобразити лише за допомогою прямокутних абстрактних композицій.
Цей нефігуративний напрямок Мондріан скрупульозно і послідовно розвивав у Франції, куди переїхав у 1919 році (й проживав до 1938 року). У його тогочасних, так званих «яскравих полотнах» насичені кольором гладкі площини укладаються в жорстку чорну сітку, що створює враження сяйва, мерехтіння кольору («Композиція червоного, жовтого, синього і чорного», 1930). Своїми кольоровими «ґратами» майстер оформив також інтер'єр власної паризької майстерні.
У 1930-х роках художник розривав або подвоював чорну лінію, прагнучи до різкіших контрастів. При цьому на відміну від «яскравих» робіт він обмежувався двома, а частіше одним кольором («Композиція з синім», 1937). Наприкінці десятиліття жив у Великій Британії.
Весь цей час, попри увагу публіки до неопластичних робіт Мондріана та регулярну участь художника у виставках, засоби до існування йому давали акварельні натюрморти з квітами. Лише за 10 років практикування у абстракції ці полотна Мондріана почали знаходити попит у артпокупців.
Однак справжнє матеріальне благополуччя, успіх і славу «найзнаменитішого іммігранта» Піту Мондріану пощастило здобути лише незадовго до смерті, за океаном — в Сполучених Штатах, куди митець перебрався в 1940 році. У 1942 році з успіхом пройшла його перша в житті персональна виставка.
В американський період своєї творчості Мондріан працював над обсяжними композиціми, у яких спробував пристосувати принципи неопластицизму для передачі динамічних ефектів («Нью-Йорк-сіті», 1941/42; «Бродвей бугі-вугі», 1942 р.), «Перемога бугі-вугі», 1943). Тепер лінії, ніби підкоряюючись ритмам джазу і бугі-вугі, дробляться маленькими кольоровими квадратиками, чорна сітка вже не була обов'язковою.
Оформлення нью-йоркської студії Мондріана, в якій він пропрацював лише декілька місяців, і яке було ретельно відтворено його друзями і послідовниками на фото-і кіноплівці, стало наче останньою роботою майстра, цей «Стінопис» демонструвався потому на виставках у Нью-Йорку, Лондоні, Токіо, Сан-Паулу, Берліні.
Bax, Marty (2001). Complete Mondrian. Aldershot (Hampshire) and Burlington (Vermont): Lund Humphries. ISBN 0-85331-803-4 (cloth) ISBN 0-85331-822-0 (pbk) (англ.)
Cooper, Harry A. (1997). «Dialectics of Painting: Mondrian's Diamond Series, 1918—1944». PhD diss. Cambridge: Harvard University. (англ.)
Deicher, Susanne (1995). Piet Mondrian, 1872—1944: Structures in Space. Cologne: Benedikt Taschen. ISBN 3-8228-8885-0. (фр.)
Faerna, José María (ed.) (1997). Mondrian Great Modern Masters. New York: Cameo/Abrams. ISBN 0-8109-4687-4(англ.)
Janssen, Hans (2008). Mondriaan in het Gemeentemuseum Den Haag. [The Hague]: Gemeentemuseum Den Haag. ISBN 978-90-400-8443-0(нід.)
Locher, Hans (1994) Piet Mondrian: Colour, Structure, and Symbolism: An Essay. Bern: Verlag Gachnang & Springer. ISBN 978-3-906127-44-6(англ.)
Milner, John (1992). Mondrian. London: Phaidon. ISBN 0-7148-2659-6(англ.)
Mondrian, Piet (1986). The New Art — The New Life: The Collected Writings of Piet Mondrian, edited by Harry Holtzman and Martin S. James. Documents of 20th-Century Art. Boston: G. K. Hall and Co. ISBN 0-8057-9957-5. Reprinted 1987, London: Thames and Hudson. ISBN 0-500-60011-2. Reprinted 1993, New York: Da Capo Press. ISBN 0-306-80508-1(англ.)
Schapiro, Meyer (1995). Mondrian: On the Humanity of Abstract Painting. New York: George Braziller. ISBN 0-8076-1369-X (cloth) ISBN 0-8076-1370-3 (pbk) (англ.)
Welsh, Robert P., Joop J. Joosten, and Henk Scheepmaker (1998). Piet Mondrian: Catalogue Raisonné, translated by Jacques Bosser. Blaricum: V+K Publishing/Inmerc. (англ.)