39°55′52″ пн. ш. 32°47′56″ сх. д. / 39.9311° пн. ш. 32.7989° сх. д. / 39.9311; 32.7989
Президентський палац (тур. Cumhurbaşkanlığı Sarayı, також Білий палац — тур. Ak Saray[1]) — офіційна резиденція президента Туреччини, розташована в столиці Туреччини — Анкарі. За оцінками, розмір палацу перевершує Білий дім у Вашингтоні в 50 разів[2], Кремль у Москві, Букінгемський палац у Лондоні[3], і навіть Версальський палац біля Парижа[4] в три рази[5], а деякі критики порівнюють будівлю з Будинком парламенту часів Чаушеску у Бухаресті[6]. Власне будівництво було засуджено екологами та опозицією як доказ авторитарних тенденцій Ердогана[7], проте його прихильники стверджують, що палац є символом того, що вони називають прагненням до «нової Туреччини»[8].
За проектом у палаці мала розташовуватися канцелярія прем'єр-міністра Туреччини і його будівництво розпочалося в 2011 році. Автором проекту став відомий турецький архітектор Шефіка Біркійе, що проживає в Брюсселі[9][10]. Після того, як чинний прем'єр Реджеп Тайїп Ердоган виграв президентські вибори 2014 року, 2 вересня він оголосив про те, що будівля буде використовуватися як офіційна резиденція президента. Будівля була побудована в районі Бештепе в Лісовому господарстві Ататюрка[en] створеному Мустафою Кемалем Ататюрком в 1925 році, а в 1937 році передав ферму державі. В 1992 році господарству була привласнена перша ступінь захищеної зони, що означає заборону на будь-яке будівництво на цій території[11]. 4 березня 2014 року адміністративний суд Анкари ухвалив призупинити будівництво палацу. 13 березня це рішення було підтримано Державною радою за рекомендацією Палати архітекторів Туреччини[12]. Ердоган проігнорував це рішення, сказавши, що «нехай вони його знесуть, якщо зможуть. Вони наказали припинити, але вони не зможуть зупинити будівництво цього будинку, який я буду відкривати. Я буду перебувати в ньому і використовувати його»[13]. Проте, єдиним органом, що володіє повноваженнями припинити будівництво є місцевий муніципалітет Анкари, який не виявив ніяких заперечень, і отже для будівництва не було ніяких законних перешкод[14]. Тим часом, для розчищення місця для палацу були зрубані сотні дерев[4][15]. У той же час міністр фінансів Мехмет Шимшек заявляв, що в цілому з бюджету на будівництво було виділено 615 мільйонів доларів США, 432 млн були використані на той момент, а решту коштів в 135 млн доларів включені в бюджет 2015[4][6][16][17][18]. Крім цього, з бюджету Ердогану за спеціальними вимогами купили літак «Airbus A330-200» за 185 млн[19][20], а також запланований ремонт палацу Хубер в Стамбулі і гостьового будинку на узбережжі Егейського моря[21]. Через що, лідер опозиційної Республіканської народної партії Кемаль Киличдароглу сказав, що «так званий султан побудував все це для себе в країні, де три мільйони людей залишаються без роботи. Ви знищили сотні дерев, щоб побудувати собі цей палац»[22].
Палац було відкрито 29 жовтня 2014 року в День Республіки в присутності президента Ердогана, його дружини Еміне і офіційних осіб[23][24]. Цього дня планувалося проведення прийому з нагоди інавгурації, проте через аварію на шахті в ілі Караман свято було скасовано[25][26]. З цього моменту в розпорядження прем'єр-міністра Ахмета Давутоглу перейшов палац Чанкая[27]
Першим відвідувачем палацу став Папа Римський Франциск, за свій триденний візит (з 28 по 30 листопада) відвідав Анкару і Стамбул[28][29][30][31], і зустрівся з Ердоганом[32][33][34].
Палац розташовано на території 91 тис. м² (22,5 акрів) Лісового господарства Ататюрка на вершині пагорба на захід від Анкари. Комплекс площею 300 000 м² складається з головної будівлі та двох допоміжних будівель, з колонами і покритих плоскими дахами[35], з 1000 кімнат з коридорами, облицьованими зеленим мармуром і бордовим гранітом[4][36], які будуть використовуватися для зустрічей з очільниками держав і високопоставленими посадовими особами. Центральна будівля з трьох поверхів[6], натхненна сумішшю модерністської, сельджуцької та османської архітектури[37], обладнано новітніми системами безпеки, включаючи бункери, здатні витримати біологічну, хімічну і ядерну атаки, мережу тунелів[38], кімнати з високотехнологічними засобами захисту від кібератак і шпигунства, «глухі» номери без електричних розеток, спеціальні кімнати на випадок війни[14], а також додаткові гостьові будинки, туалети зі стінами з штукатуркою з шовкового волокна, ботанічні сади, парк, конгрес-центр[39][40].