Нагрудний знак «Почесний громадянин міста Харкова»
Почесний громадянин міста Харкова — звання, що присвоюється щорічно рішенням сесії Харківської міської ради громадянам України й інших держав лише раз, які своєю професійною та громадською діяльністю зробили видатний внесок у розвиток Харкова та сприяли піднесенню його міжнародного статусу.
Особам, яким присвоюється звання «Почесний громадянин міста Харкова», вручається відповідне Посвідчення, Диплом, нагрудний знак, його мініатюру. Церемонія вручення відзнак міським головою відбувається щорічно, як правило, на святкування Дня міста Харкова. Почесним громадянам із 1 січня наступного після відзначення року надається міська стипендія у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат щомісячно, поховання з шаною за бюджетний кошт, а після смерті особи стипендія пожиттєво виплачюється водві(вдовцю) особи. Також особа має право позачегрово зустрічатися з мером, бути присутньою на сесіях міськради та брати участь в її роботі.[1]
Книга Почесних громадян міста Харкова
«Книга Почесних громадян міста Харкова» зберігається у Харківській міській раді довічно.
У 1998 р. за ініціативи міського голови М. Пилипчука (який 2007 р. також став Почесним громадянином) звання було відновлено — існувало з 1837 до 1914 рр. і присвоювалося за рішенням Харківської міської думи і звисочайшего повеління імператора.
1 квітня2009 року на зборах Почесних громадян м. Харкова було створено Раду Почесних громадян міста Харкова — громадський дорадчий орган при Харківському міському голові. Її очолив Почесний громадянин міста Михайло Пилипчук[13].
Почесні громадяни вперше з'явилися в Харкові в 30-их рр. XIX ст., негайно ж після встановлення в Російській імперії царським маніфестом 1832 р. Створення за Миколи І нового міського стану — почесного громадянства, що мало метою заохочити «людей середнього роду» у їхніх торгово-промислових заняттях і створити, так би мовити, велику буржуазію.
Спочатку почесне громадянство складалося майже винятково з купецтва, що ретельно прагнуло до набуття цього звання. Для того, щоб стати почесним громадянином, закон вимагав від купця, що б він 10 років без перерви вибирав гільдійське свідчення по І гільдії чи двадцять — по ІІ. Харківські купці охоче переходили з ІІ гільдії в І і намагалися щосили скоротити термін одержання звання почесного громадянина. Спонукувало їх до цього бажання забезпечення собі та нащадкам стійкішого правового становища.
До 1855 р. почесних громадян було не багато і представляли вони собою клас найбагатший і найвпливовіший у місті. Хоча на це звання мали право з 1844 р. претендувати нижчі розряди канцелярських чиновників, вихованці деяких навчальних закладів, особи нижчих станів, що одержали університетський диплом, проте, у Харкові почесне громадянство складалося майже винятково з купців. З реформами Олександрівського часу почесне громадянство могли одержати сини дрібних чиновників, поповичі та паламарські діти тощо.
Серед удостоєних звання були:
Олександр Бурнашов — дійсний статський радник, голова Харківського окружного суду, член опікунської ради Харківського товариства опіки над бездоглядними малолітніми сиротами;
Євген Богданович — голова Харківського товариства взаємного страхування майна;
