Сергій Бершов народився 31 березня1947 року в селі Біла Глина, Свердловської області, в РСФСР, дитинство провів у місті Мерефа, Харківської області. В дитинстві у нього були проблеми із серцем, і лікарі заборонили йому займатися спортом. Однак Сергій учинив по-своєму і став активним спортсменом, через десять років лікарі не знайшли у нього жодних проблем із серцем.[джерело?]
Бершов працював слюсарем, електромонтером, маляром-висотником. В альпінізм прийшов у 1965 році, завдяки своєму першому тренеру, відомому харківському альпіністові Володимиру Йосиповичу «Вилу» Поберезовському. Перше сходження здійснив на Кавказі у 1965 році на Віа-тау (3820 м).
Сергій Бершов у 1969 році закінчив Харківську міську школу інструкторів з альпінізму. Багато років працював інструктором в альптаборі Кавказу, тренером в експедиціях і при підготовці команд до чемпіонатів Радянського Союзу та України. Сергій активно займався скелелазінням, яке в той час тільки почало розвиватися в СРСР. Незважаючи на відсутність спеціалізованих скеледромів, тренування харківських скелелазів відбувалися на старих цегляних стінах, а також на скелях в Криму. Бершов п'ятнадцять разів вигравав змагання зі скелелазіння в СРСР, шість разів ставав чемпіоном і призером міжнародних змагань. Тричі був чемпіоном СРСР з альпінізму 1973, 1974, 1986) в технічному і скельному класах, вісім разів — призером чемпіонату СРСР. За час занять альпінізмом зробив більше ста сходжень 5Б і 6Б категорій складності, у тому числі 22 першопроходження і першосходження на вершини гір. Відпрацював у горах як інструктор чи тренер 1600 днів. У 1975 році став одним з перших радянських альпіністів, що піднявся на скелі Йосеміті. Йшов першим під час першого радянського проходження маршруту «Салате» на скелях Ель-Капітан.
Як старший тренер брав участь у підготовці п'яти Гімалайських експедицій. Більш як 20 разів піднімався на «семитисячники» Радянського Союзу, 12 раз на сім «восьмитисячників» в Гімалаях.[1] У складі збірних команд здійснив складні сходження в горах Швейцарії, Італії, США, Франції, ФРН, Непалу, Японії. З 1981 року — член штатної команди альпіністів Спорткомітету СРСР, після розпаду Радянського Союзу — член штатної команди альпіністів України і одночасно — її тренер. У 1982 році Бершов взяв участь у першій радянській експедиції на Еверест. Вночі 4 травня1982 року в зв'язці із Михайлом Туркевичем вперше піднявся на найвищу вершину[2]. За підсумками роботи першої радянської гімалайської експедиції йому, як і іншим членам команди, було присвоєно звання Заслужений майстер спорту і Майстер спорту міжнародного класу.
Після закінчення в 1984 році Київського інституту фізкультури[1] працював інструктором обласного спортивного комітету. Потім викладачем Харківського інституту фізкультури. Сергій Бершов став дуже відомим скелелазом, альпіністом і лижником завдяки своїй неймовірній витривалості.
16 жовтня1990 року у зв'язці з Володимиром Каратаєвим здійснює у важких погодних умовах першопроходження Південної стіни Лхоцзе (8516 м), яку безуспішно намагалися пройти багато визначних альпіністів світу. Від неї тричі відступав легендарний італійський альпініст Райнхольд Месснер.[3] Звідси, за рік до цього, у 1989 році зірвався у прірву з висоти 8350 метрів знаменитий польський альпініст Єжи Кукучка,[4] (альпіністи знайшли на стіні вбиті у скелю альпіністські крюки й обірване мотуззя). Сходження Бершова — Каратаєва стало одним із найвищих спортивних досягнень світового альпінізму. Сильні снігопади, лавини і холод сильно перешкоджали експедиції. Сергій Бершов і його напарник знаходилися без кисню чотири дні на висоті 8000 метрів, вичікуючи настання хорошої погоди. Альпіністам це сходження далося дуже важко. Без допомоги товаришів по групі, Туркевича і Копійки, Каратаєву було б проблематично спуститися вниз. Райнхольд Месснер назвав це сходження «сходженням XXI століття».[5] Сходження по цьому маршруту більше ніким не було повторене. Після цього сходження Володимир Каратаєв в результаті сильного обмороження, втратив всі пальці на руках і ногах.
1 травня1998 року здійснює сходження на Шишабангма Центральна (8013м), за класичним маршрутом, в альпійському стилі, із А.Боковим і І.Свергуном.
8 травня1999 року в 4-00 ранку Сергій Бершов у складі третьої групи, разом з Ігорем Свергуном та Миколою Горюновим піднялися на Північне сідло — 7050 м, у складі експедиції «Еверест-99». З висоти 7800 м підключився до спуску осліплого участника експедиції Володимира Горбача.[6]
17 травня2000 року — повторює сходження на Еверест з експедицією краснодарських альпіністів як тренер-консультанат. Гімалайський досвід сприяв тому, що весь склад експедиції — 12 осіб досягли вершини.
Сергій багато раз брав участь у рятувальних роботах: на Ушбі (4690 м), Ельбрусі (5642 м), піку Вільної Іспанії (4200 м), Міжіргі (5025 м), Чатин-Тау (4411 м), піку Клари Цеткін (6641 м), піку Комунізму (7495 м), Хан-Тенгрі (6995 м), Нанга Парбат (8125 м) і на Евересті (8848 м).
Сергій Бершов 12 років брав участь в складних висотних роботах на ретрансляторах і в будівництві (Промисловий альпінізм). Автор газетних і журнальних публікацій, ним написані у співавторстві із журналісткою Олександрою Порохонею дві книги — «Кроки по вертикалі» (1985) і «Нехай обійдуть тебе лавини» (1992).
Сергій Бершов підкорив сім «восьмитисячників» в Гімалаях, при чому на Еверест піднявся три рази за різними маршрутами і підкорив чотири «восьмитисячники» масиву Канченджанга[7][8]
04.05.1982 — Еверест (8848 м), першопроходження Південно-Західної стіни;
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 27 березня 2019. Процитовано 27 березня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
