Мапа поділів Люксембургу між Францією, Німеччиною та Бельгією
Між 1659 та 1839 роками відбулося три поділи території Люксембургу. Протягом 180 років територія герцогства зменшилася з 10700 км² до 2586 км². Території відійшли Франції, Німеччині та Бельгії. Прикордонні з Люксембургом країни намагалися домогтися повної анексії герцогства, але жоден з цих планів так і не був реалізований. Також не увінчалися успіхом і реваншистські спроби повернути назад процес втрати Люксембургом своїх територій.
Перший поділ Люксембургу стався у 1659 році в період особистої унії Герцогства Люксембург з Іспанією. В ході воєнних дій Франція і Англія захопили основну частину території Іспанських Нідерландів. За Піренейським миром Франція отримала територію Люксембургу з фортецями Стене, Тьйонвіль і Монмеді. Загальна площа територіальних придбань Франції склала 1060 км²[1], що становило десяту частину площі Люксембургу.
Найбільша територіальна втрата сталася у 1839 році за Лондонським договором. Під час Бельгійської революції франкомовне населення Люксембургу, незадоволене політикою Віллема I, приєдналося до повстанців і контролювало більшу частину Великого герцогства. Єдиним містом, яке не перейшло під контроль Бельгії, була столиця — місто Люксембург[2].
До підписання Лондонського договору було кілька варіантів вирішення статусу територій Великого герцогства. Люксембург міг залишитися в особистій унії з Нідерландами, але бельгійський король Леопольд I відхилив цю пропозицію. 15 листопада1831 року було вирішено, що основна, франкомовна частина Великого герцогства переходить Бельгії, а місто Люксембург і навколишні території повинні залишитися за Віллемом I і увійти до Німецького союзу[3]. Віллем I відмовився підписати таку угоду, і протистояння тривало ще кілька років. Зрештою нідерландський король був змушений піти на поступки і у 1839 році підписати договір.
За третім поділом Люксембург втратив 65 % своєї території. Бельгії відійшла територія площею 4730 км² і 175 000 чоловік, що складало половину всього населення Люксембургу[4].
