Оленівка у Вікісховищі
Оле́нівка (до 1917 — Геленівка) — село в Україні, у Фастівському районі Київської області. Населення становить 675 осіб.
На південному-заході і південнму-сході від Оленівки беруть початок два струмки, які на півночі зливаються в один потік який впадає в р. Стугна.
Оленівка згадується у 1640-х роках[джерело?]. З назвою села пов’язані декілька версій.
За однією з них, пан Руліковський подарував це село з маєтком своїй дочці Гелені, назвавши його в її честь. За іншою — цей хутірець Богдан Хмельницький назвав на честь своєї другої дружини Гелени. Ще одна версія згадує Гелену Івашкевич, якій король надав право успадкувати Гуляники 1528 року[джерело?].
У 1795 році Геленівка виділилась з Великої Мотовилівки в окреме помістя.
На початку 20 століття село було у власності відомих українських меценатів Богдана і Варвари Ханенків, яка відкрила у селі художню ткацьку школу[2].
У 1912—1913 рр. художник Василь Кричевський керував майстернями килимів. На стумках влаштовано численні ставки. Такий чарівний куточок України в XIX столітті і вподобала Варвара Ханенко на струмках влаштувала ставки, влаштувала парк з екзотичними рослинами. Над джерелом була встановлена фігурка хлопчика-херувимчика, яка зникла під час Німецько-радянської війни.
— Юрій БОБРАНИЦЬКИЙ, кандидат технічних наук, https://umoloda.kyiv.ua/number/170/163/5841
У 1919 році після приходу радянської влади селяни Оленівки брали участь у масовому селянському повстанні мотовилівського отамана Бурлаки.
Під час колективізації у селі було утворено 3 господарства.
Населення села Оленівки Фастівського району Київської області постраждало від Голодомору-геноциду 1932-1933 років.
В 1929-30 роках минулого століття в селі було створено два колгоспи: імені ВКП(б) та «12-річчя Жовтня». В 1932 році було організовано радгосп. За невиконання плану хлібозаготівлі два колгоспи, а також усе село Оленівка у 1932 році село було занесене на «чорну дошку». В роки Голодомору в селі Оленівка померло 316 чоловік [3].
30 липня 1941 року село було зайнято німецькими військами. Під час війни у селі були члени підпільних радянських і оунівських організацій. В селі діяв кущ поліції,1942/43 розташовувався гебітскомісаріат. 6 листопада 1943 року село було відвойовано у німецьких військ.
У селі після війни розмістилася центральна садиба колгоспу ім. ВКП(б), який мав 1,7 тис. га землі, у тому числі орної — 1,3 тис. га. Виробничий напрям колгоспу — вирощування зернових культур з розвинутим м'ясо-молочним тваринництвом. Допоміжні галузі — городництво, садівництво, рибництво та бджільництво. У селі розташовані також відділок Київської овочево-картопляної дослідної станції, на базі якої працював радгосп, та філія Київської фабрики художніх виробів (на базі започаткованої ще Варварою Ханенко).
За бойові заслуги на фронтах німецько-радянської війни 77 жителів села нагороджено радянськими орденами й медалями.
Під час декомунізації деякі вулиці із радянськими назвами були перейменовані, включаючи центральну вулицю Варвари Ханенко, яка називалася на честь одного з головних винуватців Голодомору Григрорія Петровського.
Оленівка має власну топографію. А її ставки – свою нумерацію та назву: Громадський, Паюловий, Марусин, Новенький, Степок, Вінницький, Максимчин та Панський. По традиції, в селі називають не вулицю, а номер кутка: перший куток, другий куток і т.д. Скажімо, ФАП знаходиться на 13-му кутку.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
В селі знаходиться парк та каскад ставків. Є восьмирічна школа[5], бібліотека. Клубу в селі нема.
13 липня 2009 року на території села засноване молодіжне об'єднання під назвою Green Family (GF💚), що займається пропагандою спорту та культурного проведення відпочинку в селі. До даного об'єднання вже долучилось понад 30 осіб, що проживають на території села, у сусідніх містах і навіть країнах, та часто відвідують Оленівку.