Номенклату́ра (від лат. nomenclatura, перелік, список) —
це система категорійного позначення або окреме позначення (інакше: номен) класу предметів однієї серії чи ряду, заснована на обраних зовнішніх характеристиках або статичних оцінках цих предметів (наприклад, "Ан-24", "ЗАЗ-968", "Електрон Ц 380 Д", тощо — виробів, що вироблялися в Україні у 1970...80-і).[1] Номенклатура є проміжною ланкою між термінами та власними назвами, не маючи водночас, як і власні назви, означувальної функції.[1] Отже, основне призначення номенклатури — називнн (номінативне). Номенклатура ґрунтується на абстрактних і умовних символах, основна функція яких полягає в тому, щоб забезпечити найзручніші способи називання об'єктів без будь-якого прямого зв'язку з потребами теоретичного мислення, яке оперує цими об'єктами.[1] Номени також відрізняються від термінів високим ступенем ідіоматичності, оскільки значення одиниць номенклатури майже повністю не розкривається їхньою внутрішньою формою.[1]
Отже, слід зробити висновок, що номени, які є невід'ємною частиною системи науково-технічної мови, не є термінами як такими, хоча номени можуть бути частиною термінології.[1]
Номен виступає відносно довільною "етикеткою" предмета, який конвенційно "прикріплюється" відповідною галуззю знань і не впливає на розкриття або хоча б часткове відображення лексичного значення в її формі.[1] Водночас слід пам'ятати, що розв'язання проблеми унормування номенклатурних утворень не належить загалом до сфери повноважень філології, норми в сфері знаків, символів. Номенклатури пов'язані безпосередньо з нормами мови (за винятком хіба норм правопису) і створюються не лінгвістами, а виключно фахівцями в певній науковій або технічній галузі.[1]
Походження
Номенклатура — (лат. nomenclatura – перелік, список імен, від nomen – ім’я, назва і саlаrе – скликати).
Термін номенклатура походить із Стародавнього Риму, де «номенклатором» називали раба, котрий оголошував імена гостей на урочистих зібраннях. Загалом, номенклатура – явище, притаманне насамперед тоталітарним політичним системам 20 століття із суспільствами закритого типу, зокрема й для радянської адміністративно-командної системи. До відновлення незалежності 1991 року, в Україні існувала особлива невелика ланка суспільства – партноменклатура, яка поєднувала привілейовану касту партійних (в державі була єдина керівна партія КПУ) працівників, котрі мали окремі поліклініки, санаторії, тощо. Впродовж її утворення і поповнення, добір кадрів на основі «ділових якостей» поступово було витіснено набором за політичними ознаками, насамперед – за відданістю «лінії партії» а згодом, якомусь певному керівнику.[2]
В літературі
У літературному житті номенклатура часто використовувалася для позначення певної течії, групи, салону тощо.[1] Така номенклатура лише метонімічно або метафорично відображала своєрідність явища, про яке йдеться, одну з його специфічних особливостей. Назва могла бути впроваджена як членами певної групи, так і іншими особами.[1] Серйозні назви супроводжувалися і жартівливими, хоча вони також були поширені, а іноді номен позначав структуровану організацію з конкретною, розробленою програмою діяльності. Такою була, наприклад, італійська літературна академія "Аркадія" (заснована в Римі 1690 року) для захисту "гарного смаку".[1] Філії академії існували в багатьох містах. Діяльність "Аркадії" припинилася аж 1925 року. У більшості випадків номен позначає швидкоплинний феномен.[1] Такими є у французькій літературі "Бесіда" (1549-53), що згодом взяла назву "Плеяда"; салон Рамбуйє або "Блакитна кімната" (1608-55); гурток романтиків 1820-х років "Сенакль" (тобто 'Трапезна'); "Парнас" (1866-76).[1] В Англії — "Озерна школа" ("лейкісти"). "Сердиті молоді люди" (1950-ті роки). У Німеччині — "Буря і натиск" (1767-85), "Союз гаю" (1772), "веймарський класицизм" (1780-90 роки).[1] У літературі США — "розгортачі бруду" (1909-17). До цього типу належить міжнародний номен "Втрачене покоління".[1] У Царській Росії — "Арзамас" (1815-18), "Зелена лампа" (1819-20), "Тілея" (1910 роки), "Серапіонові брати" (1914-18). У Польщі — "Молода Польща" (1890-1911), "Скамандер" (1918-39). В Україні — "Молода муза" (1906-09), "Плуг" (1922-31), "Гарт" (1923-25), "Авангард" (1926-29). У Грузії — "Блакитні роги" (1914-18).[1] Однотипна номенклатура існує в інших мистецтвах: "Могутня купка", "барбізонці", "передвижники".[1] Деякі номени стали більш поширеними і використовуються в більш широкому сенсі: "плеяда" або "сенакль" (у французькому літературознавстві — прозивне означення літературного об'єднання). До номенклатури можна зарахувати вирази "золота доба", "срібна доба" літератури — спочатку римської, пізніше також використовуваний для інших (наприклад, української) літератур.[1]
Предмети, що належать до одного ряду номенклатурних утворень в інших сферах
Номенклату́ра (від лат. nomenclatura, перелік, список) — багатозначний термін, який визначає сукупність:
- Назв продукції, що виробляється. Наприклад: номенклатура кабелів, тросів, електродвигунів, центрифуг тощо;
- Схвалених для наукового вжитку назв, термінів, котрі застосовуються в тій чи іншій галузі знання;
- Бухгалтерських рахунків;
- Документів. Наприклад: номенклатура карт - система позначень окремих аркушів мап;
- Систематизований перелік найменувань справ із зазначенням строків зберігання;
- Працівники, призначені чи затверджені вищими органами на керівні посади;
- Прошарок радянського суспільства у значенні Партноменклатура — чільний суспільний прошарок, клас в соціалістичному суспільстві.
Деталізація джерел
Посилання
Див. також
