Міське́ кладови́ще № 2[1] (раніше Лютерано-католицьке кладовище[2]) — некрополь на території Харкова, який складається з двох частин, розділених Журавлівським узвозом. Традиційно служить для поховання найбільш заслужених харків'ян. Південна частина старіша, є нині найдавнішим серед наявних кладовищ Харкова.
Побутують та зустрічаються в документах і літературі також назви: Харківське міське кладовище № 2, 2-ге міське кладовище (Харків), Харківський цвинтар № 2[3], 2-й міський цвинтар[4].
Перші поховання на території некрополя здійснювала лютеранська громада Харкова. На північно-східній околиці міста від початку ХІХ століття селилися лютеранські та католицькі родини; сучасна вулиця Григорія Сковороди спершу називалася Німецькою. У 1830 році в цій місцевості було споруджено кірху (не збереглася); приблизно тоді ж пастор Йоган Розенштраух домігся дозволу на відкриття на віддаленій частині Німецької вулиці лютеранського кладовища. У 1880-ті роки біля входу до кладовища було споруджено цегляну каплицю (тепер — приміщення контори).
За радянського часу лютеранський некрополь було перетворено на 2-ге міське кладовище. Його стара частина має площу близько 7 га. Після кровопролитних боїв за Харків у ході Другої світової війни було упродовж 1943—1948 років сформовано військовий меморіал з братських і окремих могил воїнів Червоної армії (Воїнська меморіальна дільниця міського кладовища № 2) площею 900 кв. м[6]. Його розташували північніше від старої частини 2-го кладовища, за узвозом Весніна (тепер Журавлівським узвозом). Тут склалася нова частина 2-го кладовища площею близько 10 га, з цехом для виробництва надгробків. Деякі поховання було перенесено на 2-ге кладовище внаслідок ліквідації розташованого на протилежному боці вулиці Григорія Сковороди 1-го кладовища (тепер його місце займає Молодіжний парк) та деяких інших некрополів.
Відтоді на міському кладовищі № 2 (переважно на його північній частині) здійснювалися поховання Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, очільників області й міста, керівників значних підприємств, старих більшовиків, видатних діячів науки, техніки, культури і мистецтва. Чимало надгробків являють собою виразні твори меморіальної пластики, виконані професійними митцями.
Нині кладовище закрите для поховань[1], ділянки під могили надаються лише у виняткових випадках. Утримувачем кладовища є комунальне підприємство «Ритуал» Харківської міської ради[1].
Лютерано-католицьке кладовище було переважно знесене у радянські часи, старих могил майже не залишилося. Серед найстаріших — надгробок Григорія Квітки-Основ'яненка, перенесений з Холодногірського цвинтаря (нині стадіон)[7] (1843), Гіршмана Леонарда Леопольдовича (1921), Трінклера Миколи Петровича (1925) та Бокаріуса Миколи Сергійовича (1931).
На території старої та нової частин цвинтаря загалом поховані:
Значна кількість поховань міського кладовища № 2 перебуває під охороною держави як пам'ятки історії. Зокрема, надгробок Григорія Квітки-Основ'яненка є пам'яткою національного значення; на кладовищі налічуються 188 індивідуальних та 7 комплексних чи братських поховань у статусі пам'яток місцевого значення (за станом на липень 2017 р.[8]), визначено низку щойно виявлених пам'яток. Будинок колишньої лютеранської каплиці вважається пам'яткою архітектури місцевого значення.
Портал «Харків» Портал «Біографії»