Олекса́ндр Генна́дійович Мучник (10 травня 1954(19540510), Одеса, УРСР) — український правознавець[1][2], правозахисник[3][4][5], журналіст[6][7][8], філантроп[3][9][10].
Автор книги «Філософія гідності, свободи та прав людини»[2].
Один із фундаторів, президент Фонду соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза.
Президент Інституту демократії та прав людини.
Науковий консультант Президента України з питань конституційного права (2002—2005)[11][12]. Заслужений юрист України[13].
Навчався з 1976 по 1981 рік на юридичному факультеті Одеського державного університету імені І. І. Мечнікова (ОДУ). Отримав диплом з відзнакою (тема дипломного проєкту: «Логіка „Капіталу“ Карла Маркса у дослідженні права»)[2][14].
З 1981 року працював юрисконсультом, адвокатом та президентом юридичної фірми «ФСП-А»[2].
У 1989—1991 роках — помічник з питань прав людини народного депутата СРСР 12 скликання, члена Президії Верховної Ради СРСР, ректора ОДУ Ігоря Петровича Зелінського[2][5].
З 2000 року — президент Інституту демократії та прав людини.
З 2002 по 2010 рік працював на державній службі: радником Прем'єр-міністра України, науковим консультантом Президента України, радником Першого віце-прем'єр-міністра України, радником Секретаря РНБО України, радником Міністра внутрішніх справ України, радником Міністра Кабінету Міністрів України. Державний службовець 3-го рангу[2].
З 1999 року спеціалізується у сфері конституційного права[1][3][15][16][17][18][19][20][21].
У 1999 році розробив проект Хартії міста Одеси[3][15][17], у 2001 році — проект Закону України «Про громадянське суспільство в Україні»[16][22], який був оприлюднений в офіційному друкованому органі парламенту України[2][17][23].
У 2000 та 2003 роках Парламентським видавництвом Верховної Ради України було двічі видано його книгу «Коментар до Конституції України (книга перша)», рекомендовану Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів України[1][24][25]. Автором вступного слова до другого видання книги виступив 2-й Президент України Л. Д. Кучма. Задля правової просвіти книга була подарована бібліотекам шкіл міста Києва (19.11.2003 р.), вищих навчальних закладів (19.11.2004 р.)[26] та центральних органів державної влади України[17][23].
У 2003 році за дорученням першого помічника Президента України розробив проект Конституції України у новій редакції[2][20].
Є ініціатором (15.11.2005 р.) розробки Стратегії національної безпеки України[27], а також членом робочої групи з її складання[28].
Є ініціатором (15.12.2005 р.) розробки проекту нового єдиного системного Закону України «Про національну безпеку України»[29], а також членом робочої групи з підготовки проекту Закону України «Про національну безпеку України»[30][31].
У 2008 році брав участь у роботі Національної конституційної ради, створеної Указом Президента України № 1294/2007 від 27.12. 2007 р.[32]
Є автором низки коментарів до основних прав із Загальної декларації прав людини: «Право на недоторканість людської гідності»[33], «Право на свободу»[34], «Право на особисту недоторканність»[35], «Право на недоторканність особистого і сімейного життя, житла та комунікацій людини»[36], «Право на повстання»[37].
Є послідовним прихильником прямої референдумної демократії, а також повсюдної і всебічної правової просвіти громадян України[2][38][39][40][41][42][43].
З 1983 по 1991 рр. — член Асоціації молодих вчених-політологів СРСР, очолювану доктором юридичних наук, членом-кореспондентом АН СРСР, радником Президента СРСР Г. Х. Шахназаровим[2].
У 2009 році у Парламентському видавництві Верховної Ради України побачила світ його книга «Філософія гідності, свободи та прав людини»[2][44][45]. Передмову до другого видання книги написав 1-й Президент України Л. М. Кравчук, її рецензентами стали директор Інституту проблем національної безпеки України, академік НАН України В. П. Горбулін та директор Інституту законодавства Верховної Ради України, член-кореспондент НАН України О. Л. Копиленко, перший ректор Юридичного інституту в складі ОДУ, доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України А. С. Васильєв, а також доктор юридичних наук, професор І. В. Постіка.
Книга присвячена дослідженню гідності, свободи та прав людини як здобутку усього людства. У ній стверджується нерозривний зв'язок між торжеством цих правових цінностей та долею будь-якої людини, етносу, нації. Вищу форму виявлення людської гідності автор вбачає у здатності особистості до самопожертви задля порятунку інших людей, заради своєї Вітчизни. При цьому рівень поваги до гідності людини у відповідній країні світу досліджувався автором на тлі численних історичних даних про відношення того чи іншого народу до своїх співвітчизників — євреїв — напередодні та в роки Голокосту[2].
У висновку до книги автор так сформулював основну ідею своєї праці: там, де поважають гідність, шанують свободу та захищають права індивіда, кожен буде почувати себе людиною, а населення країни — народом.
Книга «Філософія гідності, свободи та прав людини» була подарована бібліотекам шкіл[46], низки найкращих університетів України[47][48] та світу[49], а також значнішим національним бібліотекам України, Росії, США, Великої Британії та Ізраїлю[17][23][50].
За роки дослідницької діяльності висунув та обґрунтував низку творчих правових ідей та концепцій, зокрема:
Один з основоположників, президент Фонду соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза[77][78][79].
Його діяльність на чолі фонду отримала міжнародне визнання: 28 травня 1991 р. Мучник О. Г. виступив із доповіддю про історію створення та систему діяльності фонду у Центрі з вивчення філантропічної діяльності (Нью-Йорк, США), який видав й розповсюдив брошуру про фонд серед благодійних організацій США[3][9][10], а 15 липня 1991 р. — зробив повідомлення про благодійну діяльність фонду у Департаменті ООН у Відні (Австрія)[3][10][80].
Ініціатор створення Інституту медичної реабілітації дітей з ураженням центральної нервової системи імені Януша Корчака[3][9][10][81][82][83][84][85].
Сприяв Герою України Борису Давидовичу Літваку під час створення Центру реабілітації дітей-інвалідів «Майбутнє», більш відомого як «Будинок з ангелом»[3].
З 2003 по 2006 рік був організатором та координатором загальнодержавного проекту «Молодіжна рада з прав людини та розвитку громадянського суспільства [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]», яка діяла за участю студентів юридичних факультетів та вишів України під патронатом Адміністрації Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Національного інституту стратегічних досліджень при Президенті України[3][23].
Виступив організатором циклу телевізійних програм (2011 р.) за участю студентів юридичних факультетів та вишів Одеси, присвячений конституційно-правовій реформі в Україні. Передачі транслювалися по супутниковому каналу «ОК» на декілька країн світу. З вступним словом до глядачів першої передачі звернувся 1-й Президент України Л. М. Кравчук, до другої — екс-спікер Верховної Ради А. А. Мороз, до четвертої — голова Центральної виборчої комісії України В. Н. Шаповал[3][17][23][86].
У 1995 році балотувався до парламенту України по Центральному виборчому округу № 302 міста Одеси[87]: за кількістю поданих голосів виборців посів перше місце, друге місце дісталося голові правління Першого українського міжнародного банку, майбутньому Міністрові фінансів України І. О. Юшко. Вибори згідно з правилами чинного на той час виборчого законодавства України були визнані такими, що не відбулися[2].
Депутат Одеської міської ради III скликання (1998—2002)[2].
Член Національної спілки журналістів України.
Виступив основоположником жанру правової публіцистики в Україні[3][21][88]. При цьому найбільший резонанс викликали статті: «Українська Система»[52]; «Держава чи квазідержава?»[56] ; «Приватизація чи конфіскація?»[59]; «Відповімо на конфіскацію націоналізацією»[60]; «Державна мова: засіб єднання чи ворожнечі?»[89]; «Унітарна нетерпимість чи федеративне добросусідство?»[90].
За твердженням Мучника правова публіцистика стала для нього найбільш прийнятною формою для творчого розвитку концепції конституційної політології, яку він розуміє як процес дослідження поточних політичних подій, що кояться в країні, у системі координат безперервного протистояння юридичної та фактичної конституцій[53].
В деяких публікаціях мали місце попередження про загрозу майбутнього розпаду держави, громадянської війни та етнічних чисток в Україні. Зокрема, подібне пророцтво лунало у статтях: «Як робити?»[91]; «Українська Система»[52], «Національна ідея чи етнічний розбрат?»[71], «Державна мова: засіб єднання чи ворожнечі?»[89], «Право на особисту недоторканність»[35], «Право на повстання»[37].
Виведений під своїм ім'ям в якості одного з героїв п'єси Валерія Ская «Боротьба за душі»[92].
Заслужений юрист України (Указ Президента України № 659/2003 від 15 липня 2003 р.).
Батько — Мучник Геннадій Юхимович (1926—2005)
Мати — Мучник Олена Леонтіївна (1929—2020)