заслужений діяч науки Грузинської РСРd (1941)
Меліксет-Бек Левон Меліксетович (14 вересня 1890, м. Тифліс (нині Тбілісі) — 3 вересня 1968, Тбілісі) — вчений-історик, дослідник народів Кавказу, археолог, перекладач, філолог, бібліограф, джерелознавець. Член Одеського товариства історії і старожитностей. Доктор філологічних (1928) та історичних наук (1932), професор (1930). Член Спілки письменників СРСР (1941). Член-кореспондент АН Вірменської РСР (1945). Заслужений діяч науки Грузинської РСР. Член Всесвітньої ліги есперантистів (1906).
Левон Меліксетович Меліксет-Бек народився 14 вересня (за іншими даними — 26 листопада[4]) 1890 року в Тифлісі, у вірменській родині. Отримав середню освіту У Тифліському реальному училищі (1908).
У 1908—1914 роках мешкав в Одесі, закінчив юридичний факультет Імператорського Новоросійського університету (1913). Рано розпочав активну наукову та громадську діяльність. Був одним з лідерів вірменської одеської студентської громади, членом-кореспондентом Одеського товариства історії та старожитностей (1914), членом Одеського бібліографічного товариства (1911). Мав тісний зв’язок з Аккерманом (нині БІлгород-Дністровський), де збирав матеріали з історії та археології. Був членом Всесвітньої ліги есперантистів.
Повернувшись до Тифлісу, продовжив займатися науковою діяльністю. У 1915—1918 роках працював вченим секретарем редакційної колегії Тіфліського вірменського національного товариства.
У 1918—1922 роках був вченим секретарем, головою (1922—1927) Кавказького відділення Московського археологічного товариства.
Активно займався педагогічною діяльностю. Викладач (1918—1922), доцент (1922—1931), професор (1932—1968), завідувач кафедр східних мов та літератури (1930—1933), історії Закавказзя та Близького Сходу (1933—1935), вірменської філології (1935—1968) Тбіліського університету, Тбіліського педагогічного інституту ім. О. С. Пушкіна (1954—1960).
У 1936—1940 роках викладав в Єреванському державному університеті та Бакинському університеті (1935).
В 1941 році вчений отримав звання «Заслужений діяч науки Грузинської РСР» та став членом Спілки письменників СРСР.
З 1945 року — член-кореспондент АН Вірменської РСР.
Помер 3 вересня 1968 у Тбілісі, похований в Дідубійському пантеоні.
Інтелектуальний доробок становить близько 600 праць вірменською, грузинською, російською мовами, присвячених головним чином надзвичайно широкому спектру історії та культури народів Кавказу. Серед публікацій історика можна виділити археографічні (найбільш цінним є трьохтомник «Грузинские источники об Армении и армянах»), археологічні (досліджував архітектурні споруди, зокрема, храм у Піцунді, надписи), з середньовічної історії Вірменії та Грузії, з історії вірмено-грузинських зав'язків.
Велику увагу він приділяв питанням культури, перекладав на мови народів Кавказу літературні пам'ятки. Досліджував історію релігійних громад Кавказу.
Великий вплив на погляди дослідника мав видатний філолог та історик М. Марр. Зокрема він співробітничав у журналі за редакцією М. Марра «Христианский Восток». Частина праць Л. Меліксет-Бека пов'язана з українознавчою тематикою: зв'язки середньовічної Вірменії та Русі, історія вірмен Півдня України, історія Одеси, кавказько-українські театральні зв'язки. Здебільшого цими питаннями дослідник цікавився під час перебування в Одесі.
В Одесі вчений написав також суто юридичну працю з аналізом церковно-правових особливостей вірменської церкви. Більшість праць історика зберігають своє значення дотепер завдяки постановці новаторських питань, використанню нових джерел, написаних багатьма мовами. Значним досягненням історика є здебільшого вдале використання міждисциплінарного підходу.