М — літераукраїнської та інших слов'янських абеток. Сімнадцята літера української абетки. За формою накреслення — видозмінена кирилична літера («мисліте»), що походить з візантійського уставного письма.
У староукраїнській графіці у зв'язку з наявністю різних писемних шкіл і типів письма (устав, півустав і скоропис) вживалося у кількох варіантах, що допомагає визначити час і місце написання пам'яток.
У XVI столітті, крім рукописної, з'явилася друкована форма літери.
Використання
В сучасній українській мові цією літерою позначають твердий або м'який сонорний зімкнений носовий губний приголосний звук (мати, місто, мир).
«М» буває велике й мале, має рукописну й друковану форми.
У давньоруській і староукраїнській писемностях мала числове значення «сорок». Нині використовується також при класифікаційних позначеннях і означає «сімнадцятий».
При цифровій нумерації вживається як додаткова диференційна.
