Лінійні кораблі класу «Квін Елізабет»

Лінійні кораблі типу «Квін Елізабет»
Queen Elizabeth-class battleship
Британський лінкор «Квін Елізабет»
Служба
Тип/клас	Лінійний корабель «Квін Елізабет», головний у своєму типі
Держава прапора	Велика Британія
Належність	Військово-морські сили Великої Британії
Замовлено	5
Закладено	5
Спущено на воду	5
Виведений зі складу флоту	4
Загибель	1
Бойовий досвід	Перша світова війна Друга світова війна
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж	29 200 тонн (стандартна) 33 020 тонн (повна)[1]
Довжина	195,339 м
Ширина	27,6 м
Висота	9,35 м
Бронювання	Пояс: 330—203 мм Палуба: 25,4 — 50,8 мм Траверси: 102—152 мм Башти: 108—330 мм Барбети: 102—254 мм Каземати: 152 мм Бойова рубка: 280 мм
Технічні дані
Рухова установка	3 × парових турбіни Parsons 24 × водотрубних котла Babcock & Wilcox[2]
Гвинти	4
Потужність	80 000 к.с.
Швидкість	24 вузлів (44,5 км/год)
Дальність плавання	8 600 миль (16 000 км) на швидкості 12,5 вузлів
Екіпаж	950—1300 офіцери та матроси
Озброєння
Артилерія	1916: 8 (4×2) × 381-мм гармати BL 15 inch Mk I 16 × 152-мм гармати BL 6 inch Mk XII[3] 4 × 47-мм салютні гармати 20 (10 × 2) × 113-мм універсальних гармат QF 4.5-inch Mk I—V[4]
Торпедно-мінне озброєння	4 × 530-мм торпедні апарати зразка 1916
Зенітне озброєння	2 × 76-мм зенітні гармати QF 3-inch 20 cwt

HMS Queen Elizabeth у своїй початковій конфігурації біля острова Лемнос, 1915 рік.

Лінійні кораблі типу «Квін Елізабет» — група з п'яти супер-дредноутів, побудованих для Королівського флоту впродовж 1910-х років. Головний корабель був названий на честь Єлизавети I Англійської. Ці лінкори перевершували за вогневою потужністю, захищеністю і швидкістю своїх попередників з Королівського флоту лінійні кораблі типу «Айрон Дюк», а також попередній тип німецьких лінійних кораблів типу «Кеніг». Відповідні «Квін Елізабет» німецькі лінійні кораблі типу «Баєрн», переважно розглядалися як спроможні до рівної конкуренції, хоча британські лінкори були швидші на два вузли (3,7 км/год), крім лінкорів типу «Баєрн» було лише два. Кораблі типу «Квін Елізабет» зазвичай вважаються першими швидкими лінкорами.

Тип «Квін Елізабет» — перші лінкори, озброєні 15-ти дюймовими гарматами, а також перші лінкори з нафтовим опаленням котлів^[5]. Ці лінкори описані у виданні «Jane's Fighting Ships» 1919 року як «найуспішніший тип основного корабля, який наразі спроєктований».^[6]

Кораблі типу активно застосовувалися в обох світових війнах. «Барем» був потоплений підводним човном у 1941 році, але інші пережили війни і були списані наприкінці 1940-х.

Історія проєктування

Спочатку за програмою 1912—1913 року^{[ком. 1]} традиційно планували замовити три лінійні кораблі та один лінійний крейсер. Їхні ескізні проєкти були підготовлені і передані для затвердження в Комітет Адміралтейства на початку 1912 року. Подробиць щодо цих проєктів не збереглося, але відомо, що лінкори були вдосконаленим проєктом попереднього типу — «Дюк оф Йорк», з десятьма 343-мм гарматами та швидкістю 21 вузол. Тим часом стало відомо про будівництво в США та Японії лінкорів із 356-мм гарматами. Також надійшли помилкові відомості про те, що нові німецькі лінійні кораблі типу «Кеніг» також нестимуть гармати подібного калібру. Розгорнулася дискусія щодо необхідності збільшення потужності бортового залпу. Був сумний досвід створення 50-каліберної 305-мм гармати, тому від збільшення довжини стволу наявної 343-мм 45-каліберної гармати відмовилися. Вочевидь потрібно було переходити на 45-каліберні 381-мм гармати, із чим погоджувалися багато членів Комітету. Але не було не тільки готових гармат, а й навіть дослідного зразка. Тільки проєкт від департаменту Зброї^[en]. Зазвичай гармати та башти через великий час виробництва замовлялися до замовлення кораблів. А до цього необхідно було створити і випробувати дослідний зразок гармати, що зайняло б щонайменше рік. У такому випадку це призводило до затримки в закладці кораблів програми 1912 року^[7].

У цій ситуації новий Перший лорд Вінстон Черчілль пішов на свідомий ризик та замовив у січні 1912 року відразу серійні гармати та башти для нових кораблів^[8], з умовою, що одна з установок буде готова для випробувань раніше. На таке рішення вплинуло й те, що директор департаменту Зброї, контр-адмірал Гордон Мур був настільки впевнений в успіху, що готовий був «поставити на карту свою кар'єру»^[7]. Заради секретності розробка нової гармати йшла під назвою '14in Experimental' («14-дюймова (356-мм) експериментальна»)^[9][8].

Представники

Корабель	Виготовлювач	Закладено	Спущено	У строю	Доля
«Квін Елізабет» «HMS Queen Elizabeth»	Portsmouth Dockyard, Портсмут	21 жовтня 1912 року	16 жовтня 1913 року	22 грудня 1914 року	Проданий на брухт 7 липня 1948 року
«Ворспайт» «HMS Warspite (03)»	«HMNB Devonport», Плімут	31 жовтня 1912 року	26 листопада 1913 року	8 березня 1915 року	Розібраний на брухт у 1947 році
«Барем» «HMS Barham (04)»	John Brown & Company, Клайдбанк	24 лютого 1913 року	31 жовтня 1914 року	19 жовтня 1915 року	25 листопада 1941 року потоплений німецьким підводним човном U-331 північніше Сіді-Баррані, Єгипет
«Валіант» «HMS Valiant»	Fairfield Shipbuilding and Engineering Company	31 січня 1913 року	4 листопада 1914 року	19 лютого 1916 року	Проданий на брухт 19 березня 1948 року
«Малайя» «HMS Malaya (01)»	Armstrong Whitworth	20 жовтня 1913 року	18 березня 1915 року	1 лютого 1916 року	Проданий на брухт 12 квітня 1948 року
«Аджінкорт» «Agincourt»	Portsmouth Dockyard, Портсмут				Будівництво скасоване у серпні 1914 року

Примітки

Коментарі

1. Фінансовий рік у Великій Британії починається 6 квітня, тобто мова йде про програму в рамках фінансового періоду з 6 квітня 1912 року по 5 квітня 1913 року. Для спрощення далі цей період іменуватиметься «програма 12 року»

Посилання на джерела

1. Після модернізації 1937—1941: 31 210 тонн (стандартна), 35 480 тонн (повна)
2. Після модернізації: 8 водотрубних трьох-колекторних котлів Admiralty, 4 редукторні парові турбіни Parsons
3. у 1916 дві 152-мм гармати демонтовані з баків корабля
4. з 1938 року
5. Михайлов., А. А. (2001). Линейные корабли типа «Куин Элизабет» (російська) . СПб. с. 3-5.
6. Jane, Fred T. (Parkes, Surgeon-Lt. R.N. Dr. Oscar and Prendergast, Maurice co-ed.) (1919). Jane's Fighting Ships of World War I. London: Jane's Publishing (1990 reprint, Military Press, New York; dist. by Crown Publishers). с. 36. ISBN 0-517-03375-5.
7. Raven, Roberts. British Battleships of WW2. — P. 13.
8. Friedman, 2015, с. 288.
9. Burt. British Battleships WW1. — P. 252.

Література

• Burt R. A. British Battleships of World War One. — London : Arms and armor press, 1986. — 344 p. — ISBN 0-85368-771-4.
• Campbell, N. J. M. Queen Elizabeth class. — Conway Maritime Press, 1972. — 120 p. — (Warship monographs №2) — ISBN 9780851770529.

• Conway's All The Worlds Fighting Ships, 1906—1921 / Gray, Randal (ed.). — London : Conway Maritime Press, 1985. — 439 p. — ISBN 0-85177-245-5.
• Friedman, Norman. The British Battleship 1906–1946. — Barnsley, UK : Seaforth Publishing, 2015. — ISBN 978-1-84832-225-7.
• Parkes, Oscar. British Battleships. — Annapolis, Maryland : Naval Institute Press, 1990. — ISBN 1-55750-075-4.
• Roberts, John. Battlecruisers. — London : Chatham Publishing, 1997. — 128 p. — ISBN 1-86176-006-X.
• Raven, Alan. Roberts, John. British Battleships of World War Two: The Development and Technical History of the Royal Navy's Battleships and Battlecruisers from 1911 to 1946. — London : Arms and Armour Press, 1976. — 436 p. — ISBN 0853681414.
• Watton, Ross. The Battleship «Warspite». — Revised edition. — London : Naval Institute Press, 2002. — 120 p. — (Anatomy of the Ship) — ISBN 978-1591140399.
• Breyer, Siegfried (1973). Battleships and Battle Cruisers 1905–1970. New York: Doubleday. ISBN 0-385-07247-3.
• Brown, David (2000). Naval Operations of the Campaign in Norway, April–June 1940. London: Routledge. ISBN 978-0-7146-5119-4.
• Brown, David (2002). The Royal Navy and the Mediterranean: November 1940 - December 1941, Volume II. Frank Cass Publishers. ISBN 0-7146-5205-9.
• Brown, David K. (1999). The Grand Fleet: Warship Design and Development 1906–1922. London: Chatham Publishing. ISBN 1-55750-315-X.

• Campbell, John (1998). Jutland: An Analysis of the Fighting. London: Conway Maritime Press. ISBN 978-1-55821-759-1.
• Friedman, Norman (2014). Fighting the Great War at Sea: Strategy, Tactics and Technology. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 978-1-59114-188-4.
• Friedman, Norman (2011). Naval Weapons of World War One. Barnsley, UK: Seaforth Publishing. ISBN 978-1-84832-100-7.
• Greger, René. Battleships of the World. Annapolis, Maryland: Naval Institute Press. ISBN 1-55750-069-X.
• Halpern, Paul, ред. (2011). The Mediterranean Fleet, 1919–1929. Farnham, UK: Ashgate Publishing. ISBN 978-1-4094-2756-8.
• Jellicoe, John (1919). The Grand Fleet, 1914–1916: Its Creation, Development, and Work. New York: George H. Doran Company. OCLC 162593478.
• Massie, Robert K. (2003). Castles of Steel: Britain, Germany, and the Winning of the Great War at Sea. New York: Random House. ISBN 0-679-45671-6.