У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Людина (значення).
Люди́на економі́чна (лат.Homo Economicus) або економічна людина — концепція людей в деяких економічних теоріях як повністю раціональних і вузько корисливих діячів, які мають здатність виносити судження стосовно своїх суб'єктивно визначених цілей.
Ця теорія різко відрізняється від концепції Людина взаємна (Homo reciprocans), яка стверджує, що людина в першу чергу мотивована бажанням співпрацювати та поліпшувати своє середовище.
Походження терміну
Термін «людина економічна» вперше був використаний наприкінці ХІХ століття критиками роботи Джона Стюарта Мілля про політичну економію. Нижче представлений уривок із роботи Мілля, який згадували критики: «[Політична економія] не ставиться до всієї природи людини як до модифікованого соціального становища, а також до усієї поведінки людини у суспільстві. Вона ставиться до нього виключно як до істоти, яка бажає володіти багатством і яка здатна досягати цієї мети, аналізуючи порівняльну ефективність засобів її досягнення».
Пізніше в тій же ж роботі Мілль заявив, що пропонує «довільне визначення людини як істоти, яка неминуче робить те, завдяки чому може отримати найбільшу кількість необхідного, зручності та розкоші, з найменшою кількістю праці та фізичної самозречення, за допомогою яких їх можна отримати».
Адам Сміт у «Теорії моральних почуттів» стверджував, що люди співчувають добробуту інших. З іншого боку, у «Багатстві націй» Сміт писав: «Ми сподіваємося отримати свій обід не тому, що продавці та виробники м'яса, пива і хліба доброзичливі до нас, а тому, що вони дбають про власну вигоду... Кожен індивід постійно докладає зусиль до того, щоб відшукати найвигідніше застосування своєму капіталу...»
Цей коментар тепер описує того самого раціонального, зацікавленого у власній вигоді працівника, який бажає поменше працювати, якого запропонував Мілль.
Основна шкода … полягає у віддаленні економічної теорії від аналізу реальності. Більшість епігонів економістів-класиків бачили задачу економічної науки у вивченні не подій, які дійсно відбуваються, а лише тих сил, які деяким, не зовсім зрозумілим чином, визначили виникнення реальних подій. За їхньою думкою, економічна наука не ставить насправді за мету пояснити процес формування ринкових цін, а намагається описувати невизначену взаємодію різноманітних факторів, які відіграють роль у ціноутворенні. По суті, вона вивчає не живих людей, а так звану „людину економічну“, фантома, який має дуже мало спільного з реальними людьми
Основна помилка історичної школи Wirtschaftlische Staatswissenschaften в Німеччині і інституціоналізму в Америці полягає в інтерпретації економічної науки як опису поведінки ідеального типу homo oeconomicus. Відповідно до цієї теорії традиційна, або ортодоксальна, економічна наука вивчає не реальну поведінку людини, а абстрактні і гіпотетичні образи. Вона описує істоту, рухому виключно економічними мотивами, тобто одним прагненням отримати найбільшу речову або грошову вигоду. Така істота, кажуть критики, не має аналога в реальній дійсності; це фантом неправдивої кабінетної філософії. Жодна людина не схильна до виключної пристрасті стати якомога більш багатим, а деякі взагалі знаходяться поза впливом цього усередненого прагнення. Вивчаючи життя і історію, безглуздо звертатися по допомогу до цього примарного гомункулуса.
— Людвіг фон Мізес "Людська діяльність"
Австрійська школа економіки протиставляє «людині економічній» творчого підприємця[2].
↑Хесус Уэрта де Сото. Австрийская экономическая школа [Рынок и предпринимательское творчество], Челябинк. — Социум, 2009. — 174 с.
Література
Wach K., Od człowieka racjonalnego do emocjonalnego. Zmiana paradygmatu nauk ekonomicznych, «Horyzonty Wychowania» 2010, nr 9(17), ss. 95-106 (ISSN 1643-9171).
.jpg)
