Мейнстрімна економіка

Мейнстрімна економіка (англ. Mainstream economics — «економіка основної течії») — це сукупність знань, теорій та моделей економіки, як викладають університети у всьому світі, які, як правило, приймаються економістами як основа для обговорення. Також відома як ортодоксальна економіка, вона може протиставлятися гетеродоксальній (неортодоксальній) економіці, яка охоплює різні школи чи підходи, які приймає меншість економістів.

Професія в економічній теорії традиційно була пов'язана з неокласичною економікою^[1] та з неокласичним синтезом, а з середини XX століття включила кейнсіанський підхід до макроекономіки.^[2] Однак ця вимога була оскаржена видатними істориками економічної думки, такими як Девід Колландр.^[3] Вони стверджують, що сучасні економічні основні теорії (теорія ігор, поведінкова економіка, промислова організація, інформаційна економіка тощо) мають дуже мало спільних позицій з початковими аксіомами неокласичної економіки.

Сполучені Штати

У Сполучених Штатах економісти, як правило, не розділені на школи, але існують дві основні сучасні економічні школи - це «солоноводна та прісноводна школи економіки». На початку 1970-х років так звані «прісноводні економісти» поставили під сумнів існуючий консенсус у макроекономічних дослідженнях. Основна ідея їхнього підходу полягала в тому, що макроекономіка повинна бути динамічною, кількісною та ґрунтуватися на тому, як люди та установи приймають рішення в умовах невизначеності.

Багато прихильників цього принципово нового підходу до макроекономіки були пов'язані з університетом Карнегі-Меллона, Чиказьким університетом, Університетом Рочестера та Університетом Міннесоти . Їх назвали «прісноводною школою», оскільки Пітсбург, Чикаго, Рочестер та Міннеаполіс розташовані ближче до Великих озер. Створений консенсус захищали насамперед економісти університетів та інших установ, розташованих поблизу східного та західного узбережжя США, таких як Берклі, Гарвард, MIT, Пенсільванський університет, Прінстон, Колумбія, Стенфорд та Єль . Тому їх часто називали «морськими школами». Економісти, як правило, не ідентифікують себе як членів певної школи, хоча на політичній арені їх іноді класифікують.

«Солоноводні економісти» виступають за активнішу роль уряду в усуненні або протидії різного роду перешкодам, які заважають ринкам повернутися до стану рівноваги. «Прісноводні економісти» вважають, що політика уряду або буде неспроможною, або навіть може зашкодити («фіаско держави»)^[4].

Історія

Економіка завжди мала декілька шкіл економічної думки, причому різні школи мали різну популярність у різних країнах та з часом. Сучасне використання терміна «мейнстрімна економіка» характерне для епохи після Другої світової війни, особливо в англомовному світі, і в меншій мірі в усьому світі.

До розвитку та поширеності класичної економіки домінуючою школою в Європі був меркантилізм, який був скоріше вільним набором споріднених ідей, ніж інституціоналізована школа. З розвитком сучасної економіки, традиційно дається як в кінці 18-го століття Багатство народів по Адама Сміта, розробленої British економіка і стала домінувати то, що тепер називається класичної школи . Від «Багатства націй» до Великої депресії домінуючою школою в англомовному світі була класична економіка, та її нащадок — неокласична економіка.^[5] У континентальній Європі більш рання робота фізіократів у Франції формувала окрему традицію, як і пізніша робота історичної школи економіки в Німеччині, і впродовж усього XIX століття в британській економіці проходили дискусії, зокрема, про опозиційну школу недоспоживання (underconsumption theory in economics).

Впродовж Великої депресії та наступної Другої світової війни школа кейнсіанської економіки привернула увагу, яка побудована на роботі школи недоспоживання, а сучасна мейнстрімна економіка випливає з неокласичного синтезу, який виник після Другої світової війни злиттям кейнсіанської макроекономіки та неокласичної мікроекономіки.

У континентальній Європі, навпаки, кейнсіанська економіка була відхилена, а німецька думка домінувала у Фрайбурзькій школі, політична філософія ордолібералізму якої склала інтелектуальну основу повоєнної соціальної ринкової економіки Німеччини . У межах країн, що розвиваються, які складали більшість населення світу, впливали різні школи економіки розвитку (Development economics).

Починаючи з 2007 року, фінансова криза 2007—2010 рр. та глобальна економічна криза, що виникла, публічно виявили розбіжності в економіці та викликали дискусії.^[6]

Термін

Термін «мейнстрімна економіка» став вживатися наприкінці XX століття. Він з'явився у 2001 році у виданні навчального посібника «Економікс» Самуельсона та Нордхауза^[7] на внутрішній задній обкладинці «Родинного дерева економіки», де зображені стрілки на «Сучасна мейнстрімна економіка» від Дж. М. Кейнса (1936) та неокласичної економікаи (1860—1910). Сам термін "неокласичний синтез " також вперше з'являється у виданні підручника Самуельсона 1955 року.^[8] Відкритим залишається питання, чи збігаються сьогодні дві концепції неокласичного синтезу та ортодоксальної економіки.^[3]

Область застосування

Мейнстрімна економіка може бути визначена, на відміну від інших шкіл економіки, за різними критеріями, зокрема за її припущеннями, методами та темами. Однак також корисно оскаржити це розрізнення з огляду на мутацію мейнстрімної економіки.

Припущення

Незважаючи на те, що багато гетеродоксальних шкіл давно відкидаються, кілька припущень використовуються для підтримки багатьох основних економічних моделей. До них належать неокласичні припущення теорії раціонального вибору, репрезентативний агент і, часто, раціональні очікування . Однак значна частина сучасного економічного моделювання полягає у дослідженні ефектів, які ускладнюють фактори на моделі, такі як недосконала та асиметрична інформація, обмеженість раціональності, недосконалість ринків, недосконала конкуренція та трансакційні витрати.

Спочатку початковою точкою ортодоксального економічного аналізу був індивід. Фізичні особи та фірми загалом визначалися як одиниці із загальною метою: максимізація за допомогою раціональної поведінки. Єдині відмінності полягали в тому, що:

• конкретна мета максимізації (люди прагнуть максимізувати корисність та прибуток фірм);
• і обмеження, що виникають у процесі максимізації (люди можуть бути обмежені обмеженими доходами або товарами, а фірми можуть бути обмежені технологією або наявністю вхідних ресурсів).^[9]

З цієї (описової) теоретичної бази економісти-неокласики на зразок Альфреда Маршалла часто походять — хоча й не систематично — політичний припис того, що політичні дії не повинні використовуватися для вирішення проблем економічної системи. Натомість рішення повинно випливати з втручання на вищезазначені цілі та обмеження максимізації. Саме в цьому контексті економічний капіталізм знаходить своє виправдання.^[9] Однак мейнстрімна економіка тепер включає описові теорії фіаско ринку та фіаско держави та приватні та суспільні блага . Ці розробки пропонують широкий спектр поглядів на бажаність чи в інший спосіб втручання уряду з більш нормативної точки зору.

Методи

Економіка мейнстріму також була визначена методологічно як робота, до якої готові брати участь економісти, яка вимагає відповідності основній мові математичних моделей^[10] містить обчислення, оптимізацію та порівняльну статику . Згідно з цим визначенням, сфери думки, які, як правило, вважаються гетеродоксальними, оскільки вони не працюють за типових неокласичних припущень, таких як еконофізика, поведінкова економіка та еволюційна економіка, можна вважати мейнстрімом, коли вони займаються в основному, використовуючи мейнстрім-методи. Джеффрі Ходжсон розглядав можливість того, що еволюційна економіка та інституційна економіка з часом можуть стати новим руслом основного потоку.^[11]

Крім того, деякі сфери економіки включають елементи як основної економіки, так і гетеродоксальної економіки : наприклад, австрійська економіка ^[як?] ,^[12] інституційна економіка, нейроекономіка та теорія нелінійної складності .^[13] Вони можуть використовувати неокласичну економіку як точку відправлення. Принаймні один інституціоналіст стверджував, що «неокласична економіка більше не домінує над основною економікою».^[14]

Теми

Економіка спочатку була сформована як дисципліна, що стосується цілого кола питань, що обертаються навколо грошей та багатства. Однак у 1930-х роках мейнстрімна економіка почала мутувати в науку про рішення людини. У 1931 році Ліонель Роббінс чудово написав «Економіка — це наука, яка вивчає поведінку людини як взаємозв'язок між цілями і обмеженими засобами, які мають альтернативні можливості». Це накреслило межу між основними напрямками економіки та іншими дисциплінами та школами, що вивчають економіку.

Основний підхід економіки як науки про прийняття рішень сприяв розширенню сфери дисципліни. Такі економісти, як Гері Беккер, почали вивчати, здавалося б, далекі галузі, як злочин, сім'я, право, політика та релігія. Таке розширення іноді називають економічним імперіалізмом.^[15]

Критика

Починаючи з фінансової кризи 2007—2010 рр., як серед економічних теоретиків, так і широких кіл громадськості виникла суттєва конфліктність щодо стану та майбутнього короткотермінової макроекономіки, яка була переплутана з усією мейнстрімною економікою.^[6][16][17] Деякі критики стверджують, що потенційні перспективні підходи були виключені в основних масових публікаціях через акцент на проблемах, підданих формальному моделюванню.^[18]

Харталізм, який зазвичай вважаються частиною посткейнсіанскіх напрямів думки, критикує мейнстрімну теорію за нездатність описати фактичні механізми сучасної декретної грошової економіки. Харталізм фокусується на альтернативній моделі способу протікання грошей через різні сектори економіки. Харталісти відкидають основні теорії, такі як ринок позичкових коштів, мультиплікатор грошей та корисність фіскальної дисципліни.

Деякі економісти, в дусі екологічної економіки, вважають, що неокласичну «святу трійцю» раціональності, жадібності та рівноваги замінюють святою трійцю цілеспрямованої поведінки, освіченого власного інтересу та стійкості, значно розширюючи сферу застосування що є основним.^[10] Екологічна економіка вирішує проблеми сталого розвитку, такі як суспільні блага, природний капітал та негативні зовнішні явища (наприклад, забруднення).^[19]

Однією з найбільш яскравих опозиційних до мейнстрімної економіки шкіл, є Австрійська школа економіки.

Головне звинучування мейнстрімної економіки - визнання нею необхідності державного регулювання. Р. Капелюшніков так формулює цю проблему: «У мейнстрімі сучасної економічної теорії - точніше, в його нормативної складової, домінує «класичне» уявлення про людину політичну, яке ставить понад усе благо суспільства. В державі представники економічного мейнстріму продовжують за замовчуванням бачити доброзичливого диктатора (свого роду deus ex machina), втручання якого необхідно скрізь, де ринок терпить провали, не справляючись із завданням оптимального розміщення ресурсів. Виправляючи їх, вона, як передбачається, завжди буде діяти в інтересах суспільства. Не можна, однак, не помітити, що в тих випадках, коли «провалів» зазнає сама держава, сучасна нормативна теорія не схильна закликати до ослаблення державного втручання і надання більшої свободи ринку. Замість цього вона, як правило, вчинює навпаки, закликаючи до заміни менш жорсткою форми регулювання, здатною продемонструвати свою неспроможність, більш жорсткою, яка і вирішить всі проблеми. При такій інтелектуальній грі в одні ворота не потрібно дивуватися, якщо в найближчі десятиліття ми станемо свідками наростаючою ескалації державного інтервенціонізму»^[20]

Див. також

• Австрійська школа
• Економіка
• Економічна теорія
• Економіст
• Історія економічної думки
• Неокласична економіка
• Неокласичний синтез
• Чиказька школа

Список літератури

1. David C. Colander (2000). Complexity and History of Economic Thought, 35. [Архівовано 15 лютого 2020 у Wayback Machine.]
2. Olivier J. Blanchard (2008), "neoclassical synthesis, " The New Palgrave Dictionary of Economics, 2nd Edition. Abstract. [Архівовано 28 липня 2017 у Wayback Machine.]
3. Colander, David (June 2000). The Death of Neoclassical Economics. Journal of the History of Economic Thought (англ.). 22 (2): 127—143. doi:10.1080/10427710050025330. ISSN 1053-8372.
4. Рей, Рендал (2018). Я ж вам казав!: Сучасна економіка за Гайманом Мінськи (переклад з англ.) (укр.) . Київ: Наш формат. ISBN 978-617-7552-35-1.
5. The precise distinction and relationship between classical economics and neoclassical economics is a debated point. Suffice to say that these are the ex post facto terms used to refer to successive chronological periods of an interrelated group of theories.
6. The state of economics: The other-worldly philosophers, The Economist, 16 липня 2009, архів оригіналу за 23 травня 2017, процитовано 4 лютого 2020
7. Paul A. Samuelson and William D. Nordhaus (2001), 17th ed., Economics
8. Olivier Jean Blanchard (1987), "neoclassical synthesis, " The New Palgrave: A Dictionary of Economics, v. 3, pp. 634–36.
9. Himmelweit, Sue (1997). Chapter 2: The individual as the basic unit of analysis. У Green (ред.). Economics an Anti-text. London: MacMillan. с. 21–35. ISBN 9780765639233.
10. Colander, D. C.; Holt, R. P. F.; Rosser, J. B. (2004), The Changing Face of Economics, University of Michigan Press, ISBN 978-0-472-06877-7 Description [Архівовано 13 квітня 2014 у Wayback Machine.] and preview links.
11. Hodgson, G.M (2007), Evolutionary and Institutional Economics as the New Mainstream, Evolutionary and Institutional Economics Review, 4 (1): 7—25, архів оригіналу за 19 грудня 2012, процитовано 21 листопада 2009.
12. A Companion to the History of Economic Thought (2003). Blackwell Publishing. ISBN 0-631-22573-0 p. 452
13. Colander, David; Holt, Richard P. F.; Rosser Jr, Barkley J. (2004). The Changing Face of Mainstream Economics (PDF). Review of Political Economy. 16 (4): 485—99. doi:10.1080/0953825042000256702.
14. Davis, John B. (2006). The Turn in Economics: Neoclassical Dominance to Mainstream Pluralism?. Journal of Institutional Economics. 2 (1): 1—20. doi:10.1017/s1744137405000263. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 4 лютого 2020.
15. Lazear, Edward (2000), Economic Imperialism, The Quarterly Journal of Economics, 115: 99—146, doi:10.1162/003355300554683
16. Krugman, Paul (2 вересня 2009). How did economists get it so wrong?. The New York Times Magazine. The New York Times. Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 4 лютого 2020.
17. ChrisAuld.com · 18 signs you’re reading bad criticism of economics (амер.). Архів оригіналу за 19 серпня 2020. Процитовано 11 січня 2020.
18. Lawson, Tony (July 2006). The nature of heterodox economics. Cambridge Journal of Economics. 30 (4): 483—505. doi:10.1093/cje/bei093. JSTOR 23601875. SSRN 1095572. Pdf. [Архівовано 28 вересня 2011 у Wayback Machine.]
19. Nadeau, Robert (Lead Author); Cutler J. Cleveland (Topic Editor). 2008. «Environmental and ecological economics. [Архівовано 28 вересня 2009 у Wayback Machine.]» In: Encyclopedia of Earth. Eds. Cutler J. Cleveland (Washington, D.C.: Environmental Information Coalition, National Council for Science and the Environment). First published in the Encyclopedia of Earth December 12, 2007; Last revised August 26, 2008; Retrieved October-6-2009
20. Капелюшников Ростислав Исаакович КТО ТАКОЙ HOMO OECONOMICUS? // Экономическая политика. 2020. №1