Медіафайли у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Леопольд II (фр. Léopold II; 9 квітня 1835 — 17 грудня 1909) — король бельгійців з 17 грудня 1865 року, представник Саксен-Кобурзької династії, другий, але старший з тих, хто вижив, син Леопольда I і Луїзи Марії Орлеанської.
Король Леопольд II несе безпосередньо пряму відповідальність за геноцид корінного населення «Вільної держави Конго». Бельгійська колоніальна політика привела до загибелі близько 10 мільйонів африканців[3][4][5][6].
Вступив на престол 1865 року після смерті батька, Леопольда I.
Відомий діяльністю із захоплення басейну річки Конго. За його вказівкою там були влаштовані різного роду комерційні компанії, які провадили жорстоку експлуатацію населення (до самого геноциду) й багатств регіону, а з 1885 до 1908 року існувала Вільна держава Конго, яка була особистим володінням і «бізнесом» короля (а не держави).
Леопольд проводив надзвичайно жорстоку колоніальну політику: жителів Конго вважали рабами короля; за невиконання робіт належало відсікання кисті руки. Бельгійська преса в різного ступеня затушовувала ці звірства, виправдовуючи тим, що в освоюваних районах Конго проживають племена, які практикують канібалізм, і суворі заходи бельгійських колоністів спрямовані на «гуманітарну» діяльність, щоб поліпшити і цивілізувати життя корінних народів.
Встановлена при Леопольді система жорстокої експлуатації привела до скорочення чисельності населення Конго з 30 млн в 1884 році до 15 млн в 1915 році.
При цьому, за даними бельгійських джерел, у 1887 році обсяг виробництва каучуку в Конго становив близько 30 тонн, через 10 років до 1897 року він збільшився в 40 з гаком разів (близько 1300 тонн), а в 1903 році становив уже близько 5900 тонн.[джерело?]
Діяльність Леопольда засуджували в Європі; австрійський імператор Франц Йосиф I (з сином якого Рудольфаом Леопольд видав у шлюб свою доньку Стефанію) називав бельгійського короля «коронованим маклером», приблизно у таких самих висловах його характеризував й Ленін («ділок, фінансист, аферист»). Із сатирою на короля виступали Марк Твен і Артур Конан Дойл.
1902 року на життя короля скоїв замах італійський анархіст, який зробив кілька пострілів по його екіпажу, та не влучив. Леопольд II помер 17 грудня 1909 року і був похований у королівській усипальниці в Брюсселі. Корону Леопольда II, єдиний законний син якого помер у дитинстві, успадкував племінник Альберт I.
22 серпня 1853 року Леопольд II одружився з Марією Генрієттою Габсбург-Лотарінгською, ерцгерцогинею Австрійською (1836–1902), дочкою ерцгерцога Йосифа, онукою імператора Священної Римської імперії Леопольда II. В цьому шлюбі народилось четверо дітей:
Багато років король мав зв'язок із французькою куртизанкою Бланш Делакруа, для якої збудував на Лазурному Березі віллу Ла-Леопольда і з якою одружився за 5 днів до своєї смерті у віці 74 років. Вона народила від нього двох позашлюбних синів: