PROFILBARU.COM

	Італійське королівство ; італ. Regno d'Italia
Прапор	Герб
	;
Столиця	Турин (1861—1865); Флоренція (1865—1871); Рим (1871—1946)
Мова(и)	італійська
Площа	310 196 км²
Населення	22 182 000 осіб, 35 845 000 осіб і 42 399 000 осіб
Форма правління	конституційна монархія
Династія	Савойська
	король Італії
- 1861—1878	Віктор Еммануїл II
- 1878—1900	Умберто I
- 1900—1946	Віктор Еммануїл III
- 1946	Умберто II
Гімн	«Marcia Reale»
	Історія
- Проголошення	17 березня 1861
- Вигнання австрійців з Венеції	1866
- Приєднання Папської області	1870
- Прихід до влади Беніто Муссоліні	1922
- Утворення Ватикану	1929
- Ліквідація в результаті референдуму	18 червня 1946
Колоніальні володіння
	← Сардинське королівство; ← Ломбардо-Венеційське королівство; ← Ломбардо-Венеційське королівство; ← Папська держава; ← Австрійська імперія;
Попередник	Наступник
	Сардинське королівство
Flag of Vatican City (2023–present).svg	Файл:Ватикан
Італійська соціальна республіка
Італія
	Вікісховище має мультимедійні дані; за темою: Королівство Італія (1861—1946)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Італійське королівство (значення).

Італійське королівство (італ. Regno d'Italia італійською: [ˈreɲɲo diˈtaːlja]) — державне утворення на території Апеннінського півострова що виникло у 1861 році в ході Рісорджименто і що об'єднало всі незалежні італійські держави в єдину країну під владою Сардинського королівства. Савойська династія, що правила в Сардинському королівстві, стала правлячою династією об'єднаного королівства Італії. Після референдуму 1946 року Італія перейшла від монархічної форми правління до республіканської, а королівська сім'я виїхала з країни.

Історія

Після смерті Віктора Еммануїла II в 1878 році на престол зійшов його син Умберто I. Влада в Італії належала кабінету міністрів, оскільки монархія була конституційною. Уряд проводив політику протекціонізму, збільшував податки і вводив митні бар'єри. Фактично були заборонені страйки і вільна преса. Усе це призвело до зубожіння країни і посилення еміграційних потоків, особливо до США. Здійснюючи зовнішню політику, Італія об'єдналася з Німеччиною і Австро-Угорщиною, уклавши з цими країнами в 1882 році потрійний союз. Наприкінці XIX століття Італія колонізувала спочатку Сомалі, а потім Еритрею. Невдалі війни з Ефіопією, що зуміла відстояти свою незалежність, призвели до внутрішньополітичних криз. 29 липня 1900 р. Умберто I був убитий анархістом Гаетано Бреши. Престол перейшов до його сина Віктора Еммануїла III.

Понад 10 років (1903—1914) при владі був прем'єр-міністр Джованні Джолітті, врівноважена політика якого привела до швидкого зростанням економіки Італії. У країні будувалися залізниці, були створені великі компанії в галузях судно- та автомобілебудування, металургії. Проте в основному економічний розвиток відбувався на півночі країни, південь залишався відсталим аграрним регіоном. У 1912 році в результаті війни з Туреччиною Італія захопила Лівію.

Після початку Першої світової війни Італійське королівство оголосила нейтралітет. Багато хто в Італії бажав приєднання Трієста та області Трентіно, що належали Австро-Угорщині. Через це, після проведення таємних переговорів у Лондоні 23 травня 1915 року, Італія вступила у війну на боці Антанти. Перемога у боях між італійськими та австрійськими військами була на боці то перших, то других. Лише вступ у війну США влітку 1917 року призвів до вирішального перелому на користь Антанти. 24 жовтня 1918 року італійська армія почала наступ, результатом якого був захват Трієста в Тренто, а 3 листопада 1918 року Австро-Угорська армія капітулювала. На мирних конференціях щодо підсумків війни Італія отримала території, на які мала домовленості до вступу у війну.

Після війни умови життя населення значно погіршились — почалося зростання цін, промисловість охопила криза. У країні проходили революційні виступи, відбувалися захоплення заводів у містах і бунти селян у сільських районах. У цей час був створений рух «Бойовий Союз» (Fascio di combattimento), який очолив колишній лідер соціалістів Беніто Муссоліні. Почались напади на лівих активістів і розправи з політичними супротивниками.

Події до Другої світової війни

1861 — утворення єдиного італійського королівства під скіпетром короля П'ємонта Віктора-Еммануїла II.
1866 — вигнання австрійців з Венеції.
1915 — вступ до Першої світової війни на стороні Антанти.
1919 — за мирним договором Італія отримала Південний Тироль й Істрію з м. Трієст. Початок фашистського руху Б. Муссоліні.
1922 — «похід на Рим» італійських фашистів. Муссоліні стає прем'єр-міністром (фактично диктатором Італії).
1929 — Латеранські угоди з папою про створення на території м. Риму папської держави Ватикан.

Прихід фашистів до влади

У 1921 році під керівництвом Беніто Муссоліні була створена Національна фашистська партія. В цьому ж році 38 депутатів від цієї партії були обрані до парламенту.

Після походу на Рим 1922 року державою правила Національна фашистська партія Беніто Муссоліні, і цей період відомий як фашистська Італія.

Друга світова війна в Італії (1939—1945)

1939 — «Сталевий пакт» про союз з гітлерівською Німеччиною. Інтервенція італійських військ в Албанії.
1940 — вступ Італії до II світової війни.
1943 — висадка англо-американських військ в Сицилії. Італія виходить з війни, підписавши угоду про перемир'я. Вступ до країни німецьких військ.
1945 — страта Муссоліні і закінчення війни в Італії.

Розформування:

1946 — Умберто II оголошує про кінець існування Королівства Італії.
1947 — в результаті референдуму Італія проголошена республікою. За мирним договором країна втратила всі колонії і території на Балканах.

Правителі

Віктор Емануїл II (1861—1878) Савойський
Умберто I (1878—1900)
Віктор Емануїл III (1900—1945)
Умберто II (1945—1946)

Література

Ashley, Susan A. Making Liberalism Work: The Italian Experience, 1860—1914 (2003) excerpt and text search [Архівовано 21 вересня 2021 у Wayback Machine.]
Baran'ski, Zygmunt G. & Rebecca J. West (2001). The Cambridge companion to modern Italian culture [Архівовано 24 січня 2020 у Wayback Machine.], Cambridge: Cambridge University Press, ISBN 0-521-55034-3.
Barclay, Glen St. J. 1973. The Rise and Fall of the New Roman Empire. London: Sidgwick & Jackson.
Bosworth, Richard J. B. 1983. Italy and the Approach of the First World War. London: The Macmillan
Bosworth, Richard J. B. 2007. Mussolini's Italy: Life Under the Fascist Dictatorship, 1915—1945 excerpt and text search [Архівовано 29 листопада 2018 у Wayback Machine.]
Clark, Martin. 1996. Modern Italy: 1871—1995. (2nd ed. Longman)
Coppa, Frank J. (1970). «Economic and Ethical Liberalism in Conflict: The extraordinary liberalism of Giovanni Giolitti», Journal of Modern History (1970) 42#2 pp 191—215 JSTOR 1905941
Coppa, Frank J. (1971) Planning, Protectionism, and Politics in Liberal Italy: Economics and Politics in the Giolittian Age online edition
Davis, John A., ed. 2000, Italy in the Nineteenth Century: 1796—1900 Oxford University Press. online edition [Архівовано 29 червня 2011 у Wayback Machine.]
de Grazia, Victoria. 1981. The Culture of Consent: Mass Organizations of Leisure in Fascist Italy.
de Grazia, Victoria. 1993. How Fascism Ruled Women: Italy, 1922—1945 excerpt and text search [Архівовано 8 березня 2021 у Wayback Machine.]
De Grand, Alexander J. (2001). The hunchback's tailor: Giovanni Giolitti and liberal Italy from the challenge of mass politics to the rise of fascism, 1882—1922, Greenwood. online edition [Архівовано 5 лютого 2008 у Wayback Machine.]; excerpt and text search [Архівовано 18 грудня 2021 у Wayback Machine.]
Duggan, Christopher (2008). The Force of Destiny: A History of Italy Since 1796, Houghton Mifflin Harcourt, text search [Архівовано 14 січня 2020 у Wayback Machine.]
Gentile, Emilio. 2003. The Struggle For Modernity: Nationalism, Futurism and Fascism. Westport, CT: Praeger.
Gilmour, David. 2011. The Pursuit of Italy: A History of a Land, Its Regions, and Their Peoples excerpt and text search [Архівовано 8 березня 2021 у Wayback Machine.]
Hughes, Robert. 2011. Rome: A Cultural, Visual, and Personal History