Алла Миколаївна Зеніна ( 3 жовтня 1930 , Лучинець — 23 червня 1988 , Київ ) — український історик , кандидат історичних наук з 1970 року, лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (за 1984 рік)[ 1]
Народилася 3 жовтня 1930 року в селі Лучинцях (нині Могилів-Подільський район Вінницької області , Україна ) в сім'ї службовців . 1953 року закінчила історичний факультет Харківського університету , 1956 року — аспірантуру цього університету. Від 1956 року — викладач кафедри історії КПРС Харківського університету. У 1958 –1960 роках — викладач Південносахалінського університету марксизму-ленінізму, у 1960 –1966 роках — викладач, у 1966 –1972 роках — старший викладач кафедри історії КПРС Харківського університету. В Інституті історії АН УРСР : від 1973 року — молодший науковий співробітник, від 1976 року — старший науковий співробітник відділу історії дружби народів СРСР. Від 1985 року — на пенсії .
Померла в Києві 23 червня 1988 року.
Досліджувала проблеми історії УСРР—УРСР, взаємозв'язки українського народу з російським, білоруським і молдовським народами. Брала участь у написанні колективних праць:
«Великий советский народ» (1976);
«Нерушимая дружба украинского и белорусского народов» (1978);
«Історія Української РСР» (1979, том 8, книга 2);«Нерушимая дружба украинского и молдавского народов в период социализма» (1980);
«Дружба и братство украинского и русского народов» (1982, книга 2) та інших. Автор монографії «Боевое содружество советских партизан в годы Великой Отечественной войны 1941–1944» (Київ, 1985).
