PROFILBARU.COM

Зверху: Чоловіки в осінньо-зимовому взутті
Хлопчик, одягнутий у панар і понскт
Ерзянка у типовому весільному вбранні
Жінка у головному уборі — сорока
Жінка у стилізованому ерзянському костюмі з пулаєм
Знизу: Молоді неодружені дівчата у традиційному одязі
Ерзянська родина у типовому повсякденному вбранні

Ерзянський національний одяг (костюм) (ерз. Эрзянь раськень оршамопельть) — сукупність традиційного народного вбрання, яке відображає культурно-національні особливості ерзянського народу; один з найбагатших видів народного мистецтва ерзян.

Загальні риси

Історія народного вбрання ерзян тісно пов'язана з традиціями інших народів, насамперед мокшан, удмуртів, марійців, які жили і живуть по сусідству, і в яких спостерігається багато подібних елементів на всіх культурних рівнях.

Наявність загальних витоків серед фінно-угорських народів, а також близькість їх культур, особливо ерзян з мокшанами, є причиною відображення ряду спільних деталей національного вбрання і прийомів його оформлення, коріння яких сягає І-го — початку II тисячоліття. Своєї завершеної художньо-виразної форми національне вбрання досягло лише у середині XIX ст^[1].

Відмінною рисою ерзянського одягу вважається вишивка: її орнамент, техніка та кольорова гамма. Забарвлення вишивки мало чотири основні кольори: чорний з синім відтінком, темно-червоний, жовтий і зелений. Орнаментальні малюнки відображали філософський погляд ерзян на навколишній світ, а техніка мала символічне навантаження (орнаменти «зміїна головка», «курячі лапки», «козячі копитця», «крильця», «ялинові гілки», «сонячні вузлики», «зірочки» та інші).

Чоловіче вбрання

Основними складовими історичного чоловічого ерзянського костюма були сорочка (ерз. панар) і штани (ерз. понскт), пошиті з домотканого грубого полотна^[2]. Сорочки зазвичай носили «на випуск».

Навесні і восени одягали поверх пальто (ерз. сумань). Взимку — шубу з овчин, або тулуп.

Головними уборами були валяні шапки білого і чорного кольору. Улітку для роботи в полі одягали полотняний ковпак. Узимку носили шапку-вушанку або малахай.

Традиційним взуттям були личаки (ерз. карть) з липи або в'язя. Святковим видом взуття були чоботи зі шкіри корови або молодого теля (ерз. кемть). Взимку носили сірі та чорні (іноді білі) валянки. Перед надяганням взуття ноги огортали онучами: нижніми (ерз. пильгалга э) огортали ступні, верхніми (ерз. верьга пракста) — литки^[3].

Чоловіче народне вбрання вийшло з ужитку у XVIII—XIX ст^[3]. У повсякденному житті не зустрічається.

Жіноче вбрання

Основу історичного жіночого ерзянського костюма становлять сорочки (ерз. панар і покай). Обидві характеризується, насамперед, кількістю вишивки, густо вкритою на більшій частині полотна. Поверх сорочки жінки іноді одягали на кшталт сукні (ерз. кафтонь-крда), що було схоже на сарафан.

Елементом верхньої частини вбрання був розпашний одяг (ерз. руця або імпанар). Поверх сорочок іноді носили безрукавки, зазвичай приталені. Навесні і восени верхнім одягом, як і у чоловіків, служило пальто (ерз. сумань). Взимку — овчинні шуби.

Невід'ємними частинами жіночого костюма були пояс (ерз. вигенесэ каркс або паро каркс) та фартух. У свою чергу фартух ділився на два види: з грудкою (ерз. запон), і без грудки (ерз. покрышка). Фартух обов'язково був прикрашений підвісками, дзвіночками, або бісером та намистами (у пізніші часи). Пояс теж мав обов'язкову прикрасу — пулай, яку підв'язували ззаду, трохи нижче талії, на стегнах. Молоді дівчата носили легий пулай, старі жінки — важкий. Чим старіше була жінка — тим важче становився пулай. У святковому вбранні на пулай ще зверху надягали бісерний пояс (ерз. сэлге пулогай)^[1].

Особливе місце, як елементу жіночого вбрання, відводилося прикрасам — намисту, фібулам тощо, носіння яких свідчило про забезпеченість і добробут сім'ї.

Головні убори серед жінок різнилися. У молодих дівчат найпоширенішим видом головного убору була налобна пов'язка у вигляді обруча, обтягнута тканиною й оздоблена вишивкою, бісером, тасьмою тощо, в той час як у одружених жінок волосся повністю приховувалося і використовувалися прості або складні головні убори. До простих відносилися рушникові хустки, а складні мали тверду основу і були циліндрові, напівциліндрові, конусоподібними, рідше — лопатоподібними (ерз. панго, сорка, сорока). Найпоширенішим головним убором була сорока.

Жіноче народне вбрання практично вийшло з ужитку укінці XIX — на початку XX століть. Нині використовується лише у фестивалях, святах, інших культурних або церемоніальних заходах^[1].

Див. також

Примітки

↑ ^а ^б ^в Мордовский национальный костюм. Зубова Поляна (Республика Мордовия). Архів оригіналу за 30 квітня 2020. Процитовано 14 квітня 2020.(рос.)
↑ Этнография и праздничная культура народов Самарского края / Т.И. Ведерникова. — Самара: СНМЦНТ, 1991., с. 38, на «Google Books»
↑ ^а ^б Эрзянский костюм. Эрзянь ки. Культурно-образовательный портал. Архів оригіналу за 6 квітня 2017. Процитовано 1 квітня 2020.(рос.)

Посилання

Национальный костюм мордвы [Архівовано 17 лютого 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
Национальный костюм [Архівовано 26 лютого 2018 у Wayback Machine.] // Филиал ГРДНТ им. В. Д. Поленова «ФУКЦ РФ» (рос.)

Література

Мордовский народный костюм: Альбом / Сост.: Т. П. Прокина, М. И. Сурина.- Саранск: Мордовское книжное издательство, 1990. — 382 с.(рос.)
Мордовия // Энциклопедия костюма. Праздничные народные костюмы Европы и Европейской части России (рос.)

Портал «Корінні народи РФ»