Мокша́нська мо́ва (мокш.мокшень кяль) — одна з фіно-волзьких мов фіно-угорської мовної групи. У атласі мов ЮНЕСКО мокшанська позначена як мова, що знаходиться під загрозою зникнення[1].
Приблизна кількість мовців — 200 тисяч осіб з активним знанням, та ще стільки ж — із пасивним. Скільки ж насправді є мовців визначити не можливо, оскільки за даними переписів є тільки загальна кількість тих, хто володіє мордовскими мовами, але не відомо, скільки з них володіють саме мокшанською.
За переписом 1926 року 392,4 тис. осіб володіли мокшанською мовою у тій чи иншій мірі[2]. З 1959 до 1989 рік кількість мордви, які вказали мову своєї національності, як рідну, за даними переписів, знизилась на 14,1 %. У 1959 році з 1285 мордвин рідною назвали 78,1 ‰[3], а в 1990 році з 1154 мордвин тільки 67,1 ‰ рідною назвали мордовську (мокшанську та ерзянську мови)[4].
Офіційний статус
Мокшанська мова є однією з трьох офіційних мовРеспубліки Мордовія, поряд з ерзянською та російською[5], проте не прийняті юридична основа і норми, котрі регулюють вживання мокшанської у діловодстві і її фактичне використання є досить обмеженим.
Освіта
Перші кілька шкіл, де вивчали мокшанську мову, були відкриті в XIX столітті християнськими місіонерами. З 1973 року мокшанська, як мова навчання, була дозволена в перших 3 класах початкової школи у сільській місцевості та як предмет, на добровільних засадах за вибором батьків, в інших школах[6].
У 2002-2003 навчальному році мокшанська мова, як предмет, викладалася у 121 школі Росії. У Мордовії в 2009-2010 навчальному році мокшанською мовою велося викладання у 50 школах з 1 по 4 клас. Ще в 87 школах мокшанська мова викладалася за планом національних шкіл як предмет з 1 по 11 клас, а в 171 школі мокшанська вивчалася як предмет за планом російськомовних шкіл.
З 2010 року вивчення мокшанської в школах Республіки Мордовії не є обов’язковим, її можуть вивчати тільки за бажанням батьків.
Станом на серпень 2012 року в Республіці Мородовія немає національних шкіл у яких навчально-виховний процес здійснювався мокшанською. У 52 школах Мордовії мокшанська викладалася як предмет, де загальна кількість тих, хто вивчав мокшанську становила 3556 осіб, і викладання було факультативним. Включення мокшанської мови, як обов'язковий предмет, до складу навчального плану офіційно «є незаконним і порушує конституційні права неповнолітніх на вільний вибір мови спілкування, виховання, навчання і творчості»[7]. В офіційних даних, станом на серпень 2012 року, вказується 22 545 осіб, які вивчають мокшанську та ерзянську мови[8].
Згідно зі щорічною статистикою Міністерства освіти Росії у 2014-2015 роках було 48 мокшанських середніх шкіл (усі в сільській місцевості), де навчали 644 учнів, та 202 школи (152 у сільській місцевості), де мокшанську мову вивчали як предмет 15 783 учнів (5 412 у сільській місцевості)[9].
Писемність виникла у XVIII столітті і базується на кирилиці. Перша «Мордовська граматика», складена мокшанською мовою Павлом Орнатовим, вийшла в світ у 1838 році[11]. У 1883 році священник Микола Барсов склав «Граматику мордовської мови по наріччю „мокша“».
До початку XX століття абетка не мала стабільності, часто змінювалася. Так у 1932 році була офіційно прийнята латинська абетка, але на ній нічого не було видано. Сучасний варіант мокшанської абетки діє з кінця 1920-х років і нічим не відрізняється від російської абетки.
Мокшанська мова, як і ерзянська, значно більш споріднена з марійською мовою та балтсько-фінськими мовами, ніж з іншими фіно-угорськими мовами. Спільність лексики мордовських (мокшанської та ерзянської) мов становить близько 60%.
Першу класифікацію мокшанських діалектів розробив Йосип Черапкін. Він у своєму дослідженні «Діалекти мордви-мокші колишньої Пензенської губернії» виділяв такі діалекти: спаський, червоносбодський, інсарський[16]. Класифікацію Черапкіна переглянув Сандор Феоктистонь, і серед мокшанських діалектів виділяє п'ять типів: західний, центральний, південно-східний, перехідний та змішаний тип[17].
До початку 1930-х років мокшанські друковані видання виходили на окремих діалектах. Викладання у школах практично велося на рідному діалекті вчителів. Відсутність кодифікованої мовної бази, коливання у виборі того, на основі яких діалектів писати книги, гальмувало видання національних підручників.
Література, що друкувалася мокшанською мовою у 1920-ті роки, переважала діалектизмами. Тому на мовній конференції 1928 року було видано постанову, про заборону змінювати та пристосовувати мову книжкової продукції до рідного діалекту.
Перші газети мокшанською мовою, у 1920-ті роки, виходили тими ж говірками, носіями яких були журналісти та кореспонденцій, а також самі редактори.
У першій половині 1930-х років відбулись І та ІІ мовні конференції, на яких мокшанська літературна мова затверджена на основі червонослобідсько-темниківської говірки, або центрального діалекту[18].
↑В. И. Щанкина, А. М. Кочеваткин, С. А. Мишина Русско-мокшанско-эрзянский словарь. Рузонь-мокшень-эрзянь валкс, Рузонь-мокшонь-эрзянь валкс. — Саранск : Поволжский центр культур финно-угорских народов, 2011. — С. 380. — 532 с. — 1000 экз. — ISBN 978-5-91940-080-6.
↑И.Г. Черапкин. Диалекты мордвы-мокши бывшей Пензенской губернии // Ученые записки Саратовского университета. — Саратов, 1930. — Вып. 3. — Т. 8. — С. 19–31. (рос.)
↑А.П Феоктистов. Мордовские языки и их диалекты // Вопросы этнической истории мордовского народа. — Москва, 1960. — Т. 63. — Вып. 1. — С. 63–83. (рос.)
↑С.З. Деваев. Диалекты мокша-мордовского языка в фонологическом аспекте // Очерки мордовских диалектов: в 5 т. — Саранск, 1966. — Т. 4. — С. 3–15. (рос.)