Вади́м Олекса́ндрович Дороше́нко (справжнє прізвище — Дрочинський; 9 березня 1905, м. Кам'янець-Подільський, нині Хмельницької області — 30 грудня 1944, Усольтабір, поблизу с. Чорна Пермської області, Росія) — мовознавець і перекладач. Кандидат філологічних наук (1935).
Народився в Кам'янці-Подільському, де його батько — колезький регістратор Олександр Семенович Дрочинський — працював бухгалтером в Подільській казенній палаті [1]. 1911 року він уже був колезьким секретарем, мав власний будинок на вулиці Московській (нині Огієнка) [2].
Через батька, що опинився в політичній еміграції (був офіцером армії Симона Петлюри), Вадим мусив узяти собі прізвище Дорошенка, котрогось із предків по лінії матері [3].
1929 року закінчив Кам'янець-Подільський інститут народної освіти (нині Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).
Від 1930 — у Харкові: викладав філологічні дисципліни у геодезичному інституті; одночасно працював у мовній редакції Державної радіостанції і перекладачем з німецької, англійської, польської, російської та інших мов при Державному видавництві України.
Від 1933 — у Криворізькому педагогічному інституті (Дніпропетровської області),1935 — захистив дисертацію «Стиль поезії Івана Франка» на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. 1935 —1936 —завідувач кафедри мовознавства[4].
1936 —1938 — доцент, професор завідувач кафедри загального мовознавства Ніжинського педагогічного інституту (Чернігівської області)[5].
У червні 1938 арештований як «учасник української контрреволюційної націоналістичної повстанської організації», підозрюваний у зв'язках з «ворогом народу» Володимиром Затонським, засудженим до розстрілу Чернігівським обласним судом. Рішенням Верховного Суду УРСР від 3 травня 1939 виправданий, після тортур звільнений.
У січні 1941 знову заарештований. Рішенням Дніпропетровського обласного суду від 21—28 квітня 1941 засуджений до розстрілу, який замінено на 10 років таборів. Реабілітований 1956[6]
Життя Вадима Дорошенка склало основу сюжету книги його дружини Ольги Мак «З часів єжовщини. Спогади» (Мюнхен, 1954)[7]