У 1719 р. 4,9 з 5,8 млн українців (84,5 %) проживали на землях, що перебувають у сучасних кордонах України. Внаслідок активних міграційних процесів наступні 250 років питома вага українців у межах України відносно їхньої загальної чисельності у світі неухильно зменшувалась, до 79,5 % (12,8 з 16,1 млн) у 1858 р., та до 74,2 % (27,6 з 37,2 млн) у 1926 р. У 1989 р. на території України проживало лише 72,1 % (37,4 з 51,9 млн) українців світу. Проте у 1990-ті роки спостерігалося зростання цього показника до бл. 80 %, що пов'язано з активною асиміляцією українців діаспори та зміною у 1989—2001 рр. етнічної самоідентифікації на користь української серед осіб змішаних національностей на території України.[1]
Історична динаміка чисельності етнічних українців на територіях, що зараз входять до складу України[2][3]
На початку XVIII ст. більше 99 % українців у межах України мешкали у лісостеповій та лісовій зонах, тоді як степова зона залишалася практично незаселеною. У XVIII ст. почалася масштабна колонізація степу і кількість українців зросла за 1719 ‒ 1795 рр. майже у 19 разів, з 40 тис. до 740 тис. У 1795 р. на степовому південному сході проживало 8,5 % загальної чисельності українців України, у 1858 р. ‒ вже 15,2 %, а у 1897/1900 рр. ‒ понад 19 %. У 1910‒1917 рр. у степовій зоні проживало бл. 5,9 млн українців (22 % загальної чисельності), у лісовій та лісостеповій зонах ‒ бл. 21,1 млн українців (78 % загальної чисельності).[2]
Динаміка чисельності українського населення України в XVIII — поч. XX ст., тис.[2]
Частка українців у населенні регіонів у XVIII — поч. XX ст.[2]
У 1719 р. у межах Речі Посполитої (Правобережжя, східна Галичина) проживало більше 3 млн українців, що становило бл. 62 % їх загальної чисельності на теренах сучасної України. У межах Російської імперії (Слобожанщина, Полтавщина, Чернігівщина) налічувалося бл. 1,7 млн українців (35 % загальної чисельності).[2]
Станом на 1858 р. українські землі були поділені між Австрійською та Російською імперіями. У австрійській частині мешкало бл. 2,3 млн українців (17,8 % від чисельності у межах сучасної України), у російській частині ‒ 10,5 млн (82,2 %).[2]
До початку XX ст. частка українців, що проживала у межах Австро-Угорщини, зменшилася до 15,8 % (3,3 млн осіб), тоді як частка українців з Російської імперії зросла до 84,2 % (17,5 млн).[2]
Частка історичних регіонів у загальній чисельності українського населення в межах сучасної України у XVIII — поч. XX ст.[2]
Динаміка чисельності українців у областях за даними переписів населення:
Зміна чисельності українців за міжпереписні періоди (у %)[6][7][8]
У радянський період темпи приросту українського населення були значно нижчими ніж темпи приросту всього населення Української РСР. Так, у 1959—1970 рр. вони були на 23 % меншими ніж в середньому по республіці (+9,7 % проти +12,6 %), та втричі меншими ніж темпи приросту росіян (+28,7 %). За 1970—1979 рр. приріст чисельності українців в УРСР (+3,4 %) був уже на 36 % менше ніж в середньому по республіці та в 4,3 рази менше ніж приріст чисельності росіян (+14,7 %). Тенденція збереглась і у 80-ті роки, за 1979—1989 рр. кількість українців збільшилась тільки на 2,5 %, тоді як всього населення — на 3,7 % (на 48 % більше), а чисельність росіян зросла на 8,4 % (у 3,4 рази більше).[3]
Загалом, за 1959—1989 рр. кількість українців в УРСР збільшилась всього лише на 16,4 %, тоді як кількість росіян — на 60,1 %, всього населення — на 22,9 %. Із загальної величини приросту населення УРСР на 9583,0 тис. осіб, на українців, які у 1959 р. становили майже 77 % населення, припадало лише 54,9 % приросту (5260,6 тис.), тоді як на росіян, які становили у 1959 р. менше 17 % населення, припадало 44,5 % приросту населення УРСР. За тридцятиріччя частка українців у населенні Україні скоротилась на 4,1 %, з 76,8 % до 72,7 %. Головними причинами цього були поширення змішаних шлюбів та практика міжреспубліканського «обміну спеціалістами»[12][3].
Ситуація змінилась після проголошення незалежності України — за 1989—2001 рр. кількість українців продовжила зростання, не зважаючи на природне скорочення населення та еміграцію. Основним джерелом його збільшення було люди, народжені у змішаних шлюбах, переважно українсько-російських, які на радянських переписах записувалися росіянами. Завдяки кардинальній зміні динаміки у пострадянський період, загальна динаміка за 1959—2001 рр. українців, росіян та всього населення майже зрівнялась і стала дорівнювати +17 %, +18 % та 15 % відповідно[3][8].
Динаміка чисельності українців у міжпереписні періоди порівняно з динамікою чисельності росіян, інших національностей та всього населення[3][8].
Середньорічні темпи зміни чисельності українців у міжпереписні періоди:[6][7][8]
Динаміка чисельності українців — мешканців різних регіонів у загальній чисельності українського населення за даними переписів[6][7][8]
{{cite web}}