Дзержинський Фелікс Едмундович

Фелікс Едмундович Дзержинський
пол. Feliks Dzierżyński
Фелікс Едмундович Дзержинський Фелікс Дзержинський, 1918
1-й Голова ВНК
20 грудня 1917 — 7 липня 1918
Попередник	посада затверджена
Наступник	Яків Петерс
3-й Голова ВНК
22 серпня 1918 — 6 лютого 1922
Попередник	Яків Петерс
Наступник	посада скасована
Народився	11 вересня 1877(1877-09-11)[1][2]^[…] Дзержинове^d, Віленська губернія, Російська імперія
Помер	20 липня 1926(1926-07-20)[4][5]^[…] (48 років) Москва, РСФРР, СРСР[4]
Похований	Некрополь біля Кремлівської стіни
Відомий як	політик, революціонер
Країна	Російська імперія[7][6], РСФРР і СРСР[8]
Національність	поляк
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет
Політична партія	Литовська соціал-демократична партія, (1895—1900), ВКП(б) (з 1917)
Батько	Дзержинський Едмунд Йосипович
Мати	Дзержинська Елена Гнатівна
У шлюбі з	Дзержинська Софія Сигізмундовна
Діти	Дзержинський Ян Феліксович
Рідня	Дзержинський Фелікс Янович (внук), Дзержинський Федір Янович (внук), Альдона (сестра), Ванда (сестра), Ядвіга (сестра)
Брати	Владислав, Станіслав, Ігнат, Казимир
Релігія	католик, що не сповідує віру і атеїзм
Нагороди
Підпис
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Фе́лікс Едму́ндович Дзержи́нський (пол. Feliks Dzierżyński, рос. Фе́ликс Эдму́ндович Дзержи́нский; 30 серпня (11 вересня) 1877(18770911), маєток Дзержиново, Ошмлянський повіт, Віленська губернія, Російська імперія, тепер Воложинського району Мінської області Білорусі — 20 липня 1926, Москва, Російська РФСР, СРСР) — радянський політичний та державний діяч польського походження. Засновник і голова ВНК, один з організаторів «червоного терору» в Радянській Росії. У радянському оточенні мав прізвиська Залізний Фе́лікс, ФД, та партійні псевдоніми: Я́цек, Я́куб, Палітурник, Фра́нек, Астроно́м, Ю́зеф, Дома́нский. За походженням польський шляхтич гербу «Сулима». Член ЦК РСДРП(б) у 1906—1912 роках. Член вузького складу ЦК РСДРП (б) у серпні — жовтні 1917 року. Член ЦК РКП(б) у 1917—1926 роках. Член Контрольної комісії РКП(б) у 1920—1921 роках. Член Організаційного бюро ЦК РКП(б) 13 серпня 1919 — 29 березня 1920 року і 8 серпня 1921 — 23 травня 1924 року. Кандидат у члени Організаційного бюро ЦК РКП(б) 16 березня — 8 серпня 1921 року і 2 червня 1924 — 18 грудня 1925 року. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) 2 червня 1924 — 20 липня 1926 року. Старший брат Владислава Дзержинського.

Біографія

Народився в родовому маєтку, тепер Дзержиново за 15 км від міського селища Івенець Воложинського району Мінської області Білорусі.^[9] за тодішнім адмінподілом — Ошмянський повіт, Віленська губернія, Російська імперія.

З 1887 року по 1895 рік навчався в гімназії, там же восени 1895 року став членом Литовської соціал-демократичної організації (підпільна кличка Астроном).

Із документів випливає, що він двічі відсидів у першому класі, а восьмий закінчив, отримавши на руки свідоцтво з приписом: «Дзержинський Фелікс, який мав від роду 18 років, віросповідання католицького, при задовільній увазі та задовільній старанності показав такі успіхи в науках», а саме: закон Божий — — «добре», логіка, латинська мова, алгебра, геометрія, математична географія, фізика, історія, французька — «задовільно», російська та грецька мови — «незадовільно». Маршал Польщі Юзеф Пілсудський, який навчався в тій самій гімназії, але декількома класами старше, згадував: «Гімназист Дзержинський — сірість, посередність, без будь-яких яскравих здібностей».

Грамота про присудження Ф. Е. Дзержинському звання почесного чекіста

Вів пропаганду в гуртках ремісничих і фабричних учнів. У липні 1897 був заарештований за доносом і поміщений у Ковенську в'язницю, де пробув майже рік. У 1898 році висланий на 3 роки під нагляд поліції до В'ятської губернії (місто Нолинськ), де працював набивачем на тютюновій фабриці і вів пропаганду серед робітників. За це його заслали на 500 верст на північ від Нолинська в село Кай, звідки він у серпні 1899 року втік на човні і пробрався у Вільно, потім — до Варшави.

Після втечі з заслання став професійним революціонером. Був прихильником вступу Литовської соціал-демократичної партії в Російську соціал-демократичну робітничу партію і послідовником Рози Люксембург у національному питанні. У 1900 році брав участь у роботі першого з'їзду Соціал-демократії Королівства Польського і Литви (СДКПіЛ).

У січні 1900 року заарештований і ув'язнений у Варшавську цитадель, пізніше у Седлецьку в'язницю. У 1902 році висланий на 5 років до Вілюйська, деякий час перебував у пересильній в'язниці Олександрівського централу. По дорозі до місця поселення в червні 1902 року втік на човні із Верхоленська та емігрував; на конференції СДКПіЛ в Берліні обраний секретарем закордонного комітету партії. Працював також у Швейцарії. Організував видання газети «Червони Штандар» («Червоний Прапор») і транспортування нелегальної літератури з Кракова в Царство Польське. Делегат 4-го з'їзду СДКПіЛ (липень 1903), обраний членом її Головного правління.

Початок політичної діяльності

Під час революційних подій 1905 року очолив першотравневу демонстрацію, діяв у військово-революційній організації. У липні 1905 року заарештований у Варшаві, в жовтні 1905 року звільнений за амністією.

На 4-му з'їзді РСДРП (1906, Стокгольм) СДКПіЛ увійшла в РСДРП як територіальна організація. Дзержинський був делегатом 4-го з'їзду РСДРП, був введений до редакції центрального органу партії, став представником польських соціал-демократів у військово-революційній організації РСДРП. З липня по вересень 1906 року перебував у Санкт-Петербурзі, потім знову у Варшаві, де в грудні 1906 року був заарештований; у червні 1907 року звільнений під заставу.

На 5-му з'їзді РСДРП (1907) заочно обраний членом ЦК РСДРП. У квітні 1908 року у Варшаві знову заарештований. У 1909 році засуджений до позбавлення всіх станових прав і довічного поселення в Сибір (село Бєльське, потім Сухово і Тасєєво Канського повіту Єнісейської губернії), звідки втік у листопаді 1909 року на Капрі до Максима Горького. У 1910 році переїхав до Кракова, звідки нелегально приїздив у російську частину Польщі.

У березні 1910 року як секретар і скарбник головного правління партії працював у Кракові, де одружився з С. Мушкат. Після нелегального повернення в січні 1912 року до Варшави був у вересні 1912 року знову арештований і в квітні 1914 року засуджений до 3 років каторжних робіт; відбував їх в Орловському централі. Додатково засуджений у 1916 році ще на 6 років каторги, відбував її в Бутирській в'язниці Москви, звідки був звільнений 1 березня 1917 роки після Лютневої революції.

У березні 1917 року обраний членом Московського комітету РСДРП і виконавчого комітету Московської ради. Був делегатом 7-ї (Квітневої) Всеросійської конференції РСДРП (б), де виступив проти права націй на самовизначення; і 6-го з'їзду РСДРП (б), на якому обраний до ЦК РСДРП (б) і Секретаріат ЦК. З 6 (19) серпня 1917 по 6 березня 1918 року — секретар ЦК РСДРП(б). Учасник Демократичної наради (вересень 1917 року).

Революційна діяльність

Вів активну підготовку жовтневого перевороту, організовував загони Червоної гвардії в Москві. 10 (23) жовтня 1917 брав участь у засіданні ЦК РСДРП, яке ухвалило рішення про збройне захоплення влади, введений до складу Військово-революційного центру (Петроградського військово-революційного комітету), займався організацією перевороту. Брав участь у роботі 2-го Всеросійського з'їзду рад, обраний членом ВЦВК і Президії ВЦВК, а 21 жовтня 1917 року — членом виконавчого комітету Петроградської ради. Виступав проти угоди з Вікжелем про розширення партійного складу Радянського уряду. Під час перевороту 25 жовтня 1917 року керував захопленням Головного поштамту і телеграфу в Петрограді. З листопада 1917 по 30 березня 1919 року — член колегії Народного комісаріату внутрішніх справ Російської РФСР.

Голова ВНК

6 (19) грудня 1917 року Рада народних комісарів РРФСР, обговорюючи питання «Про можливість страйку службовців в урядових установах у всеросійському масштабі», доручила Дзержинському «створити особливу комісію для з'ясування можливостей боротьби з таким страйком шляхом найенергійніших революційних заходів», і вже наступного дня на засіданні РНК Дзержинський доповів «Про організацію і склад комісії з боротьби з саботажем». Тоді ж була створена Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем, яку очолив Дзержинський.

7 (20) грудня 1917 — 7 липня 1918 року — голова ВНК при РНК Російської Радянської Республіки (РРФСР).

Дзержинський був ключовою фігурою при проведенні більшовиками «Червоного терору». Як лівий комуніст виступав у ЦК проти підписання Брестського миру, але, вважаючи неприпустимим розкол партії, при голосуванні 23 лютого 1918 року утримався.

7 липня 1918 року пішов у відставку з поста голови ВНК як свідок у справі про вбивство співробітниками ВНК німецького посла В. Мірбаха. Деякий час був під арештом. 22 серпня 1918 року знову призначений головою ВНК. На початку жовтня 1918 року з документами на ім'я Фелікса Доманського здійснив поїздку до Швейцарії в міста Берн і Лугано для зустрічі з дружиною і сином. Наприкінці жовтня 1918 року повернувся в Москву.

22 серпня 1918 — 6 лютого 1922 року — голова ВНК при РНК РРФСР. Одночасно 17 листопада 1918 — 11 червня 1920 року — голова Московської міської ЧК.

25 березня 1919 — 6 липня 1923 року — народний комісар внутрішніх справ РРФСР.

18 серпня 1919 — 20 липня 1920 року — начальник Особливого відділу ВНК при РНК РРФСР. У вересні 1919 року — голова Комітету оборони Москви. 21 жовтня 1919 — 1 березня 1922 року — голова Військової ради військ внутрішньої охорони (військ внутрішньої служби) ВНК при РНК РРФСР.

З 19 лютого 1920 року — голова Головного комітету у справах загальної трудової повинності при РНК РРФСР.

29 травня — 23 липня 1920 року — начальник тилу Південно-Західного фронту РСЧА. Керував боротьбою з повстанським рухом в Україні.

11 червня 1920 — 3 січня 1921 року — голова Московської губернської ЧК.

З липня по вересень 1920 року — член Польського бюро ЦК РКП(б), член Тимчасового військово-революційного комітету Польщі.

9 серпня — 10 вересня 1920 року — член Революційної військової ради Західного фронту РСЧА.

У жовтні 1920 року — голова Комітету оборони Москви.

У листопаді 1920 — 1 березня 1922 року — начальник Відділу охорони кордонів ВНК при РНК РРФСР.

14 квітня 1921 — 6 липня 1923 року — народний комісар шляхів сполучення РРФСР.

У 1921—1923 роках — голова Дитячої комісії при Президії ВЦВК.

6 лютого 1922 — 2 листопада 1923 року — голова Державного політичного управління (ДПУ) при НКВС РРФСР.

З 26 квітня 1923 року — представник ЦК РКП(б) в Центральної контрольної комісії РКП(б).

6 липня 1923 — 2 лютого 1924 року — народний комісар шляхів сполучення СРСР.

З 17 липня 1923 по 20 липня 1926 року — член Ради праці і оборони СРСР.

2 листопада 1923 — 20 липня 1926 року — голова Об'єднаного державного політичного управління (ОДПУ) при РНК СРСР.

2 лютого 1924 — 20 липня 1926 року — голова Вищої ради народного господарства (ВРНГ) СРСР. Одночасно 18 січня — 3 лютого 1926 року — в.о. голови Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РРФСР.

Смерть і похорон

Помер 20 липня 1926 року в Москві під час двогодинної різко критичної промови на пленумі ЦК, присвяченій стану економіки країни. У той же день через нервовий зрив йому стало погано, і він помер від серцевого нападу. Похований 22 липня 1926 року на Красній площі в Москві біля Кремлівської стіни.

Дзержинський і Київ

У 1920 як начальник тилу Південно-Західного фронту відвідав Київ. 1939 на його честь названо проїзд Дзержинського, який у 1970-х рр. перейменовано на провулок (нині — провулок Івана Козловського). У 1956 — площу Дзержинського (нині — Либідська площа), в 1984 — станцію метро (нині — «Либідська»). У 1977—1984 роках — Предславинська вулиця також називалась його іменем.

Родина

Батько — Дзержинський Едмунд Йосипович (1838—1882)

Мати — Дзержинська Гелена Ігнатівна

Брати:

• Дзержинський Владислав Едмундович (1881—1942) — польський лікар, невролог, розстріляний нацистами в 1942.
• Дзержинський Станіслав Едмундович (1872—1917) — вбитий в липні 1917.
• Дзержинський Ігнат Едмундович (1879—1953) — польський вчитель географії в гімназії Варшави.
• Дзержинський Казимир Едмундович (1875—1943) — розстріляний нацистами 24 липня 1943 за активну участь в складі Армії Крайової.

Сестри:

• Дзержинська (Булгак) Альдона Едмундівна (1870—1966)
• Дзержинська Ванда Едмундівна (1876—1888)
• Дзержинська Ядвіга Едмундівна (1871—1949)

Дружина: Дзержинська (Мушкат) Софія Сигізмундівна (1882—1968)

• Син — Дзержинський Ян Феліксович (1911—1960)
  • Внук — Дзержинський Фелікс Янович (1937—2015) — російський зоолог, орнітолог, доктор біологічних наук (1994), професор (2004).
  • Дзержинський Федір Янович (1947) — російський інженер-програміст.

Нагороди і звання

• орден Червоного Прапора (28.01.1920)

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #118527584 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. Find a Grave — 1996.
   d:Track:Q63056
3. Енциклопедія Брокгауз
   d:Track:Q237227
4. Дзержинский Феликс Эдмундович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
5. http://www.nndb.com/gov/019/000065821/
6. Encyclopædia Britannica
   d:Track:Q5375741
7. http://www.ed.ac.uk/schools-departments/history-classics-archaeology/about-us/staff-profiles?uun=ilaughla&search=5&params=&cw_xml=profile_tab5_academic.php
8. http://www.nndb.com/gov/940/000065745/
9. мапа гугл. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 23 вересня 2016.

Джерела та література

• О. М. Мовчан. Дзержинський Фелікс Едмундович [Архівовано 17 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 377. — ISBN 966-00-0405-2.
• Ю. І. Шаповал. Дзержинський Фелікс Едмундович [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Кредов Сергей. Дзержинский. — Москва : Молодая гвардия, 2013. — 359[9] с. — (Жизнь замечательных людей: Малая серия: сер. биогр.; вып. 51) — 5000 прим. — ISBN 978-5-235-03647-5.

Посилання

• Електронна енциклопедія Києва [Архівовано 10 серпня 2007 у Wayback Machine.]
• Ф. Е. Дзержинський на сайті «Кронос»(рос.)
• Дзержинский Феликс Эдмундович [Архівовано 8 травня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
• Ф. Е. Дзержинський в енциклопедії «Кругосвет» [Архівовано 13 серпня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
• Биография Дзержинского на сайте ФСБ России(рос.)