Гіпологія

Коні

Гіпологія (грец. "ὁ ἵππος" - кінь і "ὁ λόγος" - слово, наука) — наука про коней. Вивчає походження, анатомію, фізіологію, генетику, біологію розмноження, породоутворення, захворювання, годівлю та тренування коней. Гіпологія також вивчає історію культури верхової їзди і використання коней людьми.

Історія

Так як коні вже давно використовуються як свійські тварини, вони мають велике значення для багатьох людей та зумовили існування археологічних знахідок і давніх письмових згадок про конярство, коней, освіту і навчання коня та вершника:

• Існує велика і зростаюча кількість археологічних доказів на користь гіпотези, що коні були вперше одомашнені в степах України, приблизно 4000-3500 до нашої ери. Розкопки вказують на Деріївку, як місцевість де вперше в історії людства був приручений кінь.^[1][2][3]

• Найбільш рання письмова згадка, яка збереглася, була написана конюхом Kikkuli в Мітанні в 14-му столітті до нашої ери. Ця робота описує підготовку і догляд за екіпажними (возовими) конями. Переклад технічних термінів залишається спірним.

• Із середнього ассирійського періоду є тексти про тренування коней. Перша значна робота по кінному спорту була написана Ксенофонтом в 4-му столітті до нашої ери, де він описав верхову їзду. Ця робота досі є актуальною.

• Перший старовинний європейський трактат про мистецтво верхової їзди який донині зберігся це Livro da ensinança de bem toda sela cavalgar, написаний в 1434-му Домом Дуарте I, королем Португалії, який був королем-філософом. Єдиний рукопис зберігся у бібліотеці Франсуа Міттерана.

У значних школах верхової їзди епохи Ренесансу малось поглиблене вивчення конярства і кінської медицини для практичного навчання верховій їзді (Див. Класичне мистецтво верхової їзди). Так наприклад Ecole de cavalry (1733), написана Ґверинієромом докладно описує питання постави, догляду, годування і кінської медицини.

В кінці 18-го століття кінська медицина в універсітетах Європи викладалась як частина дисципліни ветеринарної медицини і сьогодні також займає важливе місце. Трохи пізніше з'явилися, часто у зв'язку з ветеринарними інститутами, перші школи кування. В гіпології аналогом вислову про собак, також з'явився вислів про те що кінь є «один з найкращих друзів людини».

Тематика

Сьогодні гіпологія також охоплює історію видів тварин родини коневих, породи свійських коней (включаючи археологію, генний аналіз), конячу комплекцію (наприклад, рентгенологічні дослідження), і їх природну поведінку (польові дослідження), завжди з метою отримати важливу інформацію для практичного розуміння домашнього коня, його комплекції, медичних проблем або поведінку та проблеми під час їзди, оптимальну поставу людини (вершника). Історія культури їзди і використання коней людьми та історично-культурні відносини між людиною і конем також описуються і аналізуються.

Освіта

Кіньська наука є програмою бакалавра у Віденському університеті ветеринарної медицини (з 2003)^[4] та у Швейцарському коледжі сільського господарства (з 2007)^[5] Програми з науковими ступенями конярства (Equine Science) також є у Нідерландах та Великій Британії.^[6][7] Геттінгенський університет пропонує кінську науку з 2006 року як програму магістратури.^[8]

Див. також

• Конярство

Література

• Michael Schäfer: Handbuch Pferdebeurteilung. Kosmos, Stuttgart 2000, ISBN 978-3440072370.

Посилання

1. Matossian, Shaping World History, ст. 43
2. What We Theorize – When and Where Did Domestication Occur. International Museum of the Horse. Архів оригіналу за 17 грудня 2010. Процитовано 12 грудня 2010.
3. Horsey-aeology, Binary Black Holes, Tracking Red Tides, Fish Re-evolution, Walk Like a Man, Fact or Fiction. Quirks and Quarks Podcast with Bob Macdonald. CBC Radio. 7 березня 2009. Архів оригіналу за 7 жовтня 2014. Процитовано 18 вересня 2010.
4. Архівована копія. Архів оригіналу за 11 червня 2008. Процитовано 4 липня 2011.
5. http://www.shl.bfh.ch/index.php?id=346^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
6. Архівована копія. Архів оригіналу за 21 листопада 2009. Процитовано 4 липня 2011.
7. Архівована копія. Архів оригіналу за 15 жовтня 2011. Процитовано 4 липня 2011.
8. Архівована копія. Архів оригіналу за 26 вересня 2011. Процитовано 4 липня 2011.