Габрієль Ламе

Габрієль Ламе
Габрієль Ламе
фр. Gabriel Lamé
Народився	22 липня 1795; Тур, Франція
Помер	1 травня 1870 (74 роки); Париж, Франція
Поховання	цвинтар Монпарнас
Країна	Франція
Діяльність	математик, фізик, гірничий інженер, професор, викладач університету
Alma mater	Політехнічна школа, Гірнича школа Парижа
Галузь	математика, механіка
Заклад	Політехнічна школа; Паризький університет
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	член Паризької АН, член-кор. Петербурзької АН
Членство	Паризьке філоматичне товариствоd; Шведська королівська академія наук; Французька академія наук; Прусська академія наук; Туринська академія наук; Corps des minesd
Відомий завдяки:	роботами з математичної фізики і теорії пружності.
Родичі	Alfred Potierd
Нагороди	Список 72 імен на Ейфелевій вежі
	Висловлювання у Вікіцитатах Габрієль Ламе у Вікісховищі

Ґабрієль Ламе́ (фр. Gabriel Lamé, *22 липня 1795(17950722), Тур — †1 травня 1870, Париж) — французький інженер, математик і механік. Вніс вагомий вклад в розвиток математичної фізики та теорії пружності.

Біографія

Після закінчення навчання у Політехнічній школі (1817) та Гірничій школі Парижа (1820) Ламе було запрошено, разом з Б. П. Е. Клапейроном, у Росію і в період 1820–1832 років працював в Інституті корпусу інженерів шляхів сполучення, де очолював кафедру механіки, математики, фізики. Протягом шести місяців перебував у відрядженні Англії для дослідження стану залізничних шляхів. У цей період познайомився із знаменитим залізничним інженером Джоржем Стівенсоном.

У 1832 повернувся у Францію. В 1832–1844 — професор фізики Політехнічної школи. Брав активну участь у будівництві залізниць з Парижа у Версаль і у Сен-Жермен-ан-Ле. в 1848–1863 — професор Сорбонни, де очолював кафедру теорії ймовірностей на факультеті наук. Втрата слуху змусила його піти у відставку у 1863. Ламе був членом Паризької академії наук (1843) і багатьох наукових товариств, читав низку курсів: з математичної теорії пружності, з теплотехніки, з теорії еліптичних функцій і т. д.

Наукові здобутки

В рамках досліджень, присвячених теорії пружності разом з Б. П. Е. Клапейроном вивчав (1826) стійкість арок, встановив положення перерізу руйнування для кругової арки сталого поперечного перерізу. Написав у співавторстві мемуар про внутрішню рівновагу твердих тіл з однорідних матеріалів (1833). Автор «Лекцій з математичної теорії пружності твердих тіл» (1852) — першого трактату з теорії пружності.

Отримав визнання завдяки своїй загальній теорії криволінійних координат та їх позначень і дослідження класів еліпсоподібних кривих, тепер відомих як «криві Ламе», що задаються рівнянням

\left|\,{x \over a}\,\right|^{n}+\left|\,{y \over b}\,\right|^{n}=1

де n довільне дійсне число.

Увів поняття еліпсоїда напружень Ламе, вивчивши значення потенціалу на його поверхні. Дослідив (1854) теорію пружної рівноваги сферичних оболонок. Опублікував (1859) роботу про криволінійні координати та їх застосування в механіці і теорії пружності, увів функції Ламе. Розробив (1859) ідеї, що лягли в основу тензорного аналізу. Довів (1840) відсутність розв'язку у цілих числах рівняння $x^{7}+y^{7}=z^{7}$ . Написав «Курс раціональної математичної фізики» (1865).