Всеросійські установчі збори

	Всеросійські установчі збори; рос. Всероссийское учредительное собрание
	Двоголовий орел, який залишався де-юре гербом Росії до 10 липня 1918 року. Ніколи офіційно не використовувався до розпуску Установчих зборів.
	Загальна інформація:
Юрисдикція:	Російська Демократична Федеративна Республіка
Тип:	Установчі збори
Дата заснування:	1917
Дата ліквідації:	1918
Попередник:	Тимчасова рада Російської республіки[ru]
Наступник:	ВЦВК; Всеросійський з'їзд рад[ru] III Всеросійський з'їзд Рад[ru]; Комітет членів Установчих зборів; (ВЦВК та з'їзд рад також де факто правили Росією після Жовтневого перевороту
	Структура:
Депутатів:	767
Політичні; групи:	ПСР (374); РСДРП(б) (180); УПСР (81); Автономісти та Федералісти (25); КДП (24); РСДРП(м) (22); Алаш-орда (12); УСДРП (11); Мусават (10); Дашнакцутюн (9); Інші соціалісти (8); ТНСП (5); Сіоністи (4); Праві (1)
Голова:	Віктор Михайлович Чернов (Соціалісти-революціонери)
	Вибори:
Останні вибори:	25 листопада 1917 року
Виборча система:	Пропорційна
	;
	Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Всеросійські установчі збори

Всеросі́йські устано́вчі збо́ри (рос. Всероссийское учредительное собрание; за тогочасним правописом: Всеросійське Учредительне зібрання^[1]) — виборна представницька установа (Установчі збори), на яку різними політичними силами Російської республіки покладалось завдання остаточного вирішення питання про державний устрій Росії після ліквідації монархії.

З ідеєю Установчих зборів Тимчасовий уряд пов'язував сподівання на стабілізацію — в своїх інтересах — політичної обстановки, зміцнення своєї влади. Водночас, вказуючи на перспективу Установчих зборів, уряд О. Ф. Керенського всіляко зволікав з відповіддю про автономію України.

Вибори до установчих зборів

Ще після жовтневого перевороту, коли владу фактично захопили більшовики, було вирішено все-таки проводити вибори до Всеросійський Установчих Зборів, як це і було заплановано Тимчасовим урядом. По Росії більшовики отримали 22% голосів, в Україні — 10,5.

Перебіг

Установчі збори були скликані 5 січня 1918 року, в умовах, коли владу у Петрограді вже захопили більшовики, яким вдалося очолити проведення Другого Всеросійського з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів і утворити пробільшовицький уряд — Раду народних комісарів Російської республіки.

О 10 годині 5 січня 1918 року Установчі Збори розпочали роботу.

Першим питанням, на якому почався конфлікт, було питання про те, хто ж відкриє збори? Однак незважаючи на конфліктність, роботу збори все-таки розпочали.

Більшовики, які були в меншості, запропонували прийняти програмний документ «Декларація прав трудящих і експлуатованих». Отримавши відмову, вони залишили залу засідань, давши вказівку охороні випускати всіх охочих, але назад вже нікого не впускати.

Установчі збори прийняли Резолюцію про демократичний мир ^[2].

Збори пропрацювали до самого ранку наступного дня, коли начальник охорони Железняков попросив: «Панове, розходьтеся! Варта втомилася!» («Господа, расходитесь! Караул устал!»).

Цього ж дня, вже 6 січня 1918 року, більшовицький уряд оголосив про розпуск представницьких Всеросійських установчих зборів, які, по-суті, проіснували лише добу.

До розпуску Зборів Росія ще мала альтернативу свого розвитку: або Ради, або нова Конституція, після ж розпуску ця альтернатива була втрачена і країна почала скочуватися до громадянської війни.

Див. також

Примітки

↑ Перший Універсал Української Центральної Ради
↑ Резолюция о демократическом мире, принятая всероссийским учредительным собранием 5/18 января 1918 года.— В кн.: Ключников Ю.В., Сабанин А.В. Международная политика новейшего времени в договорах, нотах и декларациях. Ч. 2. От империалистической войны до снятия блокады с Советской России.— М.: Литиздат НКИД, 1926.— С. 110.

Джерела

В. Ф. Верстюк. Всеросійські установчі збори [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України: У 10 т.— Т. 1 : А—В./ Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.— К.: Наук. думка, 2003.— С. 647—648.
Годъ русской революциіи (1917—1918 г.г.): Сборникъ статей / А. Н. Бахъ, М. В. Вишнякъ, Ф. А. Даниловъ, А. А. Мининъ, О. С. Миноръ, А. А. Николаевъ, Г. К. Покровскій, Д. С. Розенблюмъ, В. В. Рудневъ, Г. А. Сандомирскій, В. Ф. Сахаровъ, Н. В. Святицкій, П. Н. Фабричный, Б. Н. Черенковъ, В. М. Черновъ. — Московское издательство «Земля и Воля», 1918.— 233 с.