Після смерті батька разом з братами втримав західні райони Волинського князівства (Роман став володимирським князем, Всеволод — белзьким, Святослав — берестейським і Володимир — Червенським), хоча і брав участь у військових акціях свого дядька, Ярослава Луцького, на початку 1170-х років у його боротьбі за Київ. Після смерті двох молодших братів Берестя відійшло до володимирського уділу, а Червен — до Белзького князівства.
Після першого вокняжіння Романа в Галичі (1188) Всеволод посів володимирський стіл, як наступний за старшинством брат, але Роману не вдалося там утриматися і він повернувся на Волинь. За цей час Всеволод укріпився у Володимирі. Спроба Романа повернути престол за допомогою поляків не увінчалася успіхом, і лише після втручання тестя Романа, Рюрика Ростиславича, князя овруцького і співправителя великого князя київського Святослава Всеволодовича, Всеволод поступився.
Друга фаза боротьби Романа за Галич (1199) мала місце вже після смерті Всеволода, але завдяки його короткочасному князювання у 1188 році сини Всеволода змогли успішно претендувати не лише на отчизну, Белзьке князівство, а й на волинський престол після загибелі Романа (1205), до того ж маючи перевагу у віці перед його малолітніми синами.
Після смерті батька разом з братами втримав західні райони Волинського князівства (Роман став володимирським князем, Всеволод — белзьким, Святослав — берестейським і Володимир — Червенським), хоча і брав участь у військових акціях свого дядька, Ярослава Луцького, на початку 1170-х років у його боротьбі за Київ. Після смерті двох молодших братів Берестя відійшло до володимирського уділу, а Червен — до Белзького князівства.
Друга фаза боротьби Романа за Галич (1199) мала місце вже після смерті Всеволода, але завдяки його короткочасному князювання у 1188 році сини Всеволода змогли успішно претендувати не лише на отчизну, Белзьке князівство, а й на волинський престол після загибелі Романа (1205), до того ж маючи перевагу у віці перед його малолітніми синами.
Також вважають, що мав дочку Олену, напівлегендарну засновницю Підгорецького монастиря. За легендою, вона загинула 1180 року при обороні міста Пліснеська від половців. Ймовірне місце її загибелі у дитинці Пліснеського городища донині має назву «Оленин парк». У сучасній церкві Підгорецького монастиря, що лежить біля городища, збереглась мармурова плита 1706 року з латинським написом «Gelsissima Principissa Helena * M * Ducis Wsewoldi filia * anno 1180 * hoc monasterium primo fundavit…» («Вдячна княжна Олена, дочка князя Всеволода, 1180 року цей монастир вперше заснувала»)[1][2].
