Білоярцев Фелікс Федорович

Білоярцев Фелікс Федорович
Народився	6 липня 1941(1941-07-06) Астрахань
Помер	17 грудня 1985(1985-12-17) (44 роки) Пущино
Поховання	Востряковський цвинтар
Країна	СРСР
Діяльність	хірург
Alma mater	Astrakhan State Medical University^d
Галузь	медицина
Заклад	Інститут теоретичної та експериментальної біофізики РАН^d
Науковий ступінь	доктор медичних наук
Відомий завдяки:	роботам по тривалій зовнішньо-легеневій оксигенації з використанням фторвуглецевих оксигенаторів
Нагороди	Prizvanie Prize^d
Білоярцев Фелікс Федорович у Вікісховищі

Фелікс Федорович Білоярцев (6 липня 1941, Астрахань — 17 грудня 1985, Пущино) — радянський лікар-анестезіолог і фармаколог, відомий завдяки своїй роботі по створенню кровозамінника — перфторана. Доктор медичних наук, професор.

Життєпис

Народився в родині лікарів, з ранньої юності асистував батьку — хірургу. Закінчив Астраханський медичний інститут, після його закінчення працював два роки по розподіленню в сільській лікарні.

Завдяки своїй наполегливій праці у 1975 р. (в свої 34-роки) в Інституті серцево-судинної хірургії Академії медичних наук Білоярцев отримав докторський ступінь з анестезіології.

У тому ж 1975 р. в Інституті серцево-судинної хірургії ім А. Н. Бакулева він вперше в СРСР виконав роботи по тривалій зовнішньо-легеневій оксигенації з використанням фторвуглецевих оксигенаторів по заміщенню газового середовища на рідкий перфторвуглерод («рідинне дихання»).

Наприкінці 70-х років, стратегічною задачею, якою займалися вчені США, Японії і Радянсього Союзу, було створення кровозмісних рідин на основі перфторвуглецевих емульсій. Для СРСР ця робота також була актуальною у зв'язку з катастрофічною недостачею донорської крові. Білоярцев повністю поринув у роботу: він не спав добами, їздив по декілька разів на день за необхідними приладами із Пущино за 120 км у Москву, витрачаючи на це всю свою заробітну платню^[1] .

Вперше новина про створення перфторану, який був сумісним з організмом людини, була опублікована у 1982 р. на з'їзді біофізиків СРСР.

Після 2000 експериментів на тваринах 26 лютого 1984 р. фармкомітет СРСР дав дозвіл на проведення 1-ї, а у 1985 р. — 2-ї фази клінічних досліджень.

Весною 1985 р. роботи по створенню і дослідженням перфторану були висунуті на здобуття Державної премії СРСР.

Попри актуальність проблеми і позитивні результати роботи, подальші клінічні дослідження перфторану з 1985 р. були заборонені. Розгорнувся великий скандал у пресі. З'явилися вислови, що розроблена Білоярцевим «блакитна кров» приносить більше шкоди, ніж користі. Вченого почали переслідувати і проти нього і його колег було порушено кримінальну справу. Їх звинуватили в тому, що вони перевіряли препарат на людях, який не було офіційно зареєстровано у Міністерстві охорони здоров'я.

7 грудня 1985 р., після обшуку на власній дачі, професора Ф. Ф. Білоярцева було знайдено повішеним, за офіційною версією він покінчив життя самогубством у віці 44 років, 6 місяців і 12 днів^[1].

Через деякий час на ім'я друга Білоярцева — Бориса Трет'яка прийшов лист, який було відправлено незадовго до самогубства:

«Дорогой Борис Федорович! Я не могу больше жить в атмосфере этой клеветы и предательства некоторых сотрудников. Побеспокойтесь о Нине и Аркаше. Пусть Г. Р. (Генрих Романович Иваницкий.) поможет Аркадию в жизни… Ваш Ф. Ф.»

^[1]

Примітки

1. ХИМИЯ и ХИМИКИ № 1 (2009) [Архівовано 17 жовтня 2012 у Wayback Machine.], Перфторан — «Голубая кровь»

Посилання

• (рос.)Офіційний сайт ОАО НПФ «Перфторан» [Архівовано 5 червня 2020 у Wayback Machine.]
• (рос.)ХИМИЯ и ХИМИКИ № 1 (2009) [Архівовано 17 жовтня 2012 у Wayback Machine.], Перфторан — «Голубая кровь»
• «Кровавая» драма профессора Белоярцева, О. Е. Бобров, д-р мед. наук^{[недоступне посилання з червня 2019]}