Основу формування становило мобілізовано чоловіче населення 1908—1924 р.н. Усього було мобілізовано близько 25 тис. осіб, з яких планувалося створити 48 батальйонів по 450—500 осіб.
До середини квітня 1944 року було створено 38 піхотних і 6 саперних батальйонів, деякі з яких залишилися недоукомплектовані[1]. Офіцери і підофіцери БКО проходили підготовку на 3-денних курсах у Мінську, рядові — на місцях служби.
Головним завданням БКО була боротьба проти радянських партизанів, яка здійснювалася в співпраці з поліційною владою на місцях. Багато зі створених батальйонів використовувалися для охорони складів, інших господарських цілей.
Після 27 червня1944 німецький персонал, відповідальний за зв'язок при БКО, залишив Мінськ, і рішення про долю окремих загонів БКО покладалося на командирів цих загонів. Вони поставили бійців БКО перед вибором: відступити разом з німцями або залишитися вдома. Наприклад, лише 20 з 700 солдат Барановицького загону БКО вирішили йти з німцями на захід[2].
Після поразки Німеччини у війні, переважна більшість бійців БКО були передані радянській владі, де і були страчені або заслані до Сибіру. Решта отримали політичний притулок у США та Канаді. Францішак Кушаль здався американським військам і продовжував антирадянську боротьбу у складі Білоруської Центральної Ради.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.gif)
.gif)
.svg){kind=small}
