Юрій Сергійович Борисов (8 серпня 1932, Нижній Тагіл — 1 березня 2022, Київ) — український радянський науковець у галузях металургії та матеріалознавства, доктор технічних наук (1983), професор (1990). Заслужений діяч науки і техніки України.
Понад 35 років — провідний науковий співробітник Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона НАН України (1985—2022), завідувач відділу захисних покриттів. Дослідник широкого кола матеріалознавчих питань, зокрема, теоретичних основ газотермічного напилення композиційних порошків, покриттів із нетрадиційною структурою. Автор близько 500 наукових робіт, 70 авторських свідоцтв на винаходи[1].
Народився 8 серпня 1932-го року у місті Нижній Тагіл, РРФСР.
У 1955-му році закінчив металургійний факультет Уральського політехнічного інституту. Відтоді ж — молодший науковий співробітник Уральського науково-дослідного інституту чорних металів (місто Свердловськ).
У 1964-му році здобув науковий ступінь кандидата технічних наук, захистивши дисертацію на тему «Некоторые вопросы применения углеводородов в доменной плавке». У 1971-му році обійняв посаду завідувача лабораторії розробки процесів нанесення захисних покриттів в Інституті чорних металів. Під керівництвом Юрія Борисова співробітники лабораторії розвивали напрямки з розробки матеріалів та технологій плазмового напилення покриттів, інші нагальні питання галузі[2].
У 1974-му році переїхав до Києва, протягом року обіймав посаду старшого наукового співробітника Київського політехнічного інституту. З 1975-го року — спочатку старший науковий співробітник, пізніше — керівник групи, завідувач відділу Інституту проблем матеріалознавства АН УРСР.
У 1983-му році здобув науковий ступінь доктора технічних наук, захистивши дисертацію на тему «Теоретические и технологические основы получения плазменных покрытий из композиционных порошков». У 1985-му році розпочав роботу в Інституті електрозварювання імені Є. О. Патона, понад 35 років завідував відділом захисних покриттів. У 1990-му році здобув вчене звання професора.
Дружина — науковиця у галузях металургії та матеріалознавства, доктор технічних наук Алла Борисова (нар. 1934).
Працював до останніх днів життя — в одному 2022-му році було прижиттєво або посмертно опубліковано не менше 7 наукових статей у співавторстві Юрія Борисова. Помер 1 березня 2022-го року, за п'ять місяців до 90-го дня народження. Похований у колумбарії Байкового кладовища, біля центрального входу.
Під керівництвом Юрія Борисова у відділі захисних покриттів розвинені нові напрямки у газотермічному напиленні, зокрема нанесення покриттів із композиційних порошків, покриттів з аморфною та квазікристалічною структурою. Обладнання мікроплазмового напилення та інтегрований лазерно-дуговий плазмотрон, розроблені за участю науковця, використовуються в багатьох країнах світу, зокрема, США, Канаді, Франції, Німеччині тощо. Була створена оригінальна система комп'ютерного моделювання процесу напилення CASPSP[2].
Науковий керівник та педагог понад 20 кандидатів та докторів наук, зокрема Сергія Войнаровича, Наталії Вігілянської, Олександра Волоса, Олексія Бурлаченка тощо. Автор близько 500 наукових робіт, 70 запатентованих винаходів.
Член Вченої ради Інституту електрозварювання, Ради із захисту кандидатських дисертацій Київського політехнічного інституту. Член редакційної колегії часопису «Автоматичне зварювання». Член Американського товариства матеріалів (ASM International), член комітету термічного напилення Міжнародного інституту зварювання (International Institute of Welding)[2].
В останнє десятиліття життя керував роботами зі створення нових біоактивних покриттів для ендопротезів та стентів. Ці розробки нині використовуються у промисловому виробництві ендопротезів кульшового суглоба[2].