|Посада=
|
Валентина Іларіонівна Астахова (4 квітня 1935, м. Дніпропетровськ) — український історик, доктор історичних наук (1981), професор (1983), академік Академії наук вищої школи України (2004), радник ректора, колишній ректор Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія», кавалер Ордену княгині Ольги ІІІ (1997) та ІІ (2004) ступенів, заслужений працівник освіти УРСР, відмінник освіти України, почесний доктор Академії педагогічних наук України, почесний громадянин міста Харкова (2011).
Валентина Астахова народилась 4 квітня 1935 у Дніпропетровську.
По закінченні у 1952 році середньої школи № 132 м. Харкова, протягом 1952—1957 років навчалась на історичному факультеті Харківського державного університету імені О. М. Горького, який закінчила з відзнакою.
По тому працювала вчителем історії у середній школі № 36 м. Харкова, де за її ініціативи було створено шкільний музей, присвячений діяльності російського революціонера Артема (Ф. Сергєєва).
1961 року вона вступила до аспірантури ХДУ, і у 1964 році захистила кандидатську дисертацію.
У 1964—1978 роках викладала на історичному та механіко-математичному факультетах ХДУ імені О. М. Горького. Вона була одна з ініціаторів відкриття у 1972 році Музею історії Харківського державного університету[1].
1978 року Валентина Астахова стала завідувачем кафедри Харківського юридичного інституту імені Ф. Е. Дзержинського.
У 1981 році вона успішно захистила докторську дисертацію «Закономірності формування і розвитку соціалістичної інтелігенції» у Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, і 1983 року їй було присвоєне наукове звання професора.
Була автором концепції та ініціатором створення першого в Україні навчально-наукового комплексу безперервної освіти Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія» від дошкільної до вищої освіти[2].
У 1991—2011 роках була ректором Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія», а з 2011 року — радником ректора цього ж вишу[3].
У 2004 році вона стала членкинею громадської організації Академії наук вищої школи України.
У 2011 року за вагомий внесок у сферу освіти міста Харкова Валентина Астахова стала почесним громадянином Харкова[4][5]. Церемонія нагородження відбулась 24 серпня 2011 року[6].
Протягом 1972—1992 років за її участі у Харкові відбулись численні семінари, курси, школи для молодих декторів, обласні конкурси молодих лекторів, які пізніше перетворились на конкурси ораторського мистецтва тощо[1].
У 1980 році вона була складі делегації Всесоюзного твориства «Знання» у США.
У 1985 році була членом делегації УРСР на 40-й сесії Генеральної Асамблеї ООН.
Протягом 1989—1993 років вона була головою правління Харківської обласної організації товариства «Знання» та член президії республіканської спілки жінок.
У 2003 році вона стала членом «Конгресу ділових жінок України».
Нині вона є віце-президентом Всеукраїнського та президентом Східно-українського відділення Асоціації навчальних закладів недержавної форми власності Україні, входить до складу Ради ректорів Харкова.
Валентина Астахова — почесний член Соціологічної асоціації України, є членом Спеціалізованої ради із захисту докторських і кандидатських дисертацій в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна.
Валентина Астахова була ініціатором низки культурних проектів, серед яких будівництво першої в Україні студентської каплиці святої Тетяни (вул. Лермонтовська, 27), відкриття у 2001 році монументу «Вогонь знань» (вул. Лермонтовська, 27), відкриття у 1996 році Центру українознавства, у 2009 році першого в Україні Центру російської культури та у 2010 році Вірменського культурно-освітнього центру, відкриття у 2010 році Алеї Пам'яті на честь 65-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні[1][2][7].
Також вона була серед ініціаторів та організаторів акції «Георгіївська стрічка» у Харкові, до якої колектив ХГУ «НУА» долучився першим в Україні, яка проводиться у місті з 2004 року[2].
Валентина Астахова є автором понад 700 наукових та науково-методичних публікацій. Під її керівництвом захищено понад 25 кандидатських і 6 докторських дисертацій.
До кола її наукових інтересів належать проблеми соціології освіти.
Вона є головним редактором «Вчених записок Харківського гуманітарного університету „Народна українська академія“».
Засновник і керівник наукової школи «Формування інтелектуального потенціалу суспільства на межі століть: економічні, політичні, соціокультурні аспекти та прогнози». Під її керівництвом реалізується низка дослідницьких проектів («Студент XXI століття», «Роль молоді у становленні громадянського суспільства в Україні», «Проблеми професійного вибору та зайнятості молоді на регіональному ринку праці»)[2][7].
За її ініціативою було видано нариси про життя і діяльність ректорів харківських вишів «Служіння батьківщини і обов'язку», шеститомник вибраних праць Д. І. Багалія п'ять збірників матеріалів, присвячених найкращим учителям загальноосвітніх шкіл Харківщини, «Учителю, перед ім'ям твоїм…», а також реалізовано низку проектів «Педагогічні династії», «Школа 50+» (навчання людей третього віку), навчання дітей від 1,5 років, «Лист до діда», присвячений 60-річчю Перемоги та ін.[1][2][7].
Основні праці:
Монографії
Статті
Наукові видання за редакцією В. І. Астахової
Збірки праць наукових конференцій за редакцією В. І. Астахової