Андріасян Аркадій Георгійович

Аркадій Андріасян
Особисті дані
Повне ім'я	Аркадій Георгійович Андріасян
Народження	11 серпня 1947(1947-08-11)[2]
	Баку, Азербайджанська РСР, СРСР
Смерть	22 грудня 2020(2020-12-22)[1] (73 роки)
	Єреван, Вірменія
Зріст	174 см
Вага	70 кг
Громадянство	СРСР → Вірменія
Позиція	півзахисник
Професіональні клуби*
1965—1966 «Ширак» 38 (3) 1966—1967 «Арарат» (Єреван) 0 (0) 1967—1968 «Севан» 1969—1978 «Арарат» (Єреван) 242 (62)
Національна збірна
1971—1972 СРСР (олімп.) 5 (3) 1972—1975  СРСР 12 (1)
Тренерська діяльність**
1979—1981 «Котайк» 1981—1983 «Арарат» (Єреван) 1984—1985 «Спартак» (Октемберян) 1986 «Котайк» 1986—1989 «Арарат» (Єреван) 1991 «Котайк» 1992—1993 «Звартноц» (Ечміадзін) 1993—1995 «Оменмен» 1996—2003 «Арарат» (Єреван) 2005 «Лернаїн» 2007—2008 «Міка» 2009 — н. в. «Арарат» (Єреван) віце-президент 2009 «Арарат» (Єреван) в. о. 2011—2012 «Арарат» (Єреван)
Звання, нагороди
Нагороди	Майстер спорту СРСР міжнародного класу
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.

Арка́дій Гео́ргійович Андріася́н (часто зустрічається — Андреасян) (вірм. Արկադի Գեորգիի Անդրեասյան; рос. Аркадий Георгиевич Андріасян; 11 серпня 1947, Баку, Азербайджанська РСР, СРСР — 23 грудня 2020) — радянський футболіст (півзахисник), тренер. Чемпіон і володар Кубка СРСР, призер Олімпійських ігор. Майстер спорту СРСР (1971). Майстер спорту СРСР міжнародного класу та заслужений тренер Вірменської РСР (1982). Є віце-президентом єреванського «Арарату».

Клубна кар'єра

Вихованець школи бакинського «Нафтовика». З першого разу (1966—1967) в основу «Арарату» не пробився, провів кілька сезонів у нижчих лігах. В 1969 році був знову запрошений у «Арарат». Дебют у вищій лізі відбувся 4 квітня в матчі проти «Динамо» (Київ), програному єреванцями чинним чемпіонам з рахунком 1:4.

Кар'єра в збірній

Статистика виступів

Клуб	Сезон	Чемпіонат		Кубок		Єврокубки		Всього
		Матчі	Голи	Матчі	Голи	Матчі	Голи	Матчі	Голи
Ширак	1965, 4-а зона класу «Б»	24	3	0	0	0	0	24	3
	1966, 2-а група класу «А»	14	0	0	0	0	0	14	0
Всього		38	3	0	0	0	0	38	3
Севан	1967, 4-а зона класу «Б»	?	?	0	0	0	0	?	?
	1968, 4-а зона класк «Б»	39	10	0	0	0	0	39	10
Всього		?	?	0	0	0	0	?	?
«Арарат» (Єреван)	1969	34	3	1	0	0	0	35	3
	1970	28	5	4	0	0	0	32	5
	1971	30	3	4	0	0	0	34	3
	1972	27	9	2	0	4	1	33	10
	1973	24	13	6	0	0	0	30	13
	1974	27	6	4	2	3	1	34	9
	1975	27	10	5	4	5	1	37	15
	1976	20	8	3	0	0	0	23	8
	1977	2	1	1	0	0	0	3	1
	1978	23	4	0	0	0	0	23	4
Всього		242	62	30	6	12	3	284	71
Всього за кар'єру		?	?	?	?	?	?	?	?

Кар'єра тренера

Тренерську кар'єру Аркадій Андріасян розпочав у 1979 році в абовянському «Котайку», який виступав у другій лізі чемпіонату СРСР. Андріасян в перший рік свого правління вивів команду на п'яте місце у закавказькій зоні, на наступний рік — на друге, а в 1981 — на перше. Успіх Андріасяна-тренера був помічений, і керівництво республіканського Спорткомітету запропонувало йому очолити Арарат. Дебют у вищій лізі 1982 року для Андріасяна склався вдало. Після перемоги у восьмому турі над краснодарською «Кубанню» команда вийшла на перше місце і продовжувала одноосібно лідирувати аж до перерви в чемпіонаті (після 14 туру), пов'язаного з участю збірної СРСР на чемпіонаті світу 1982 року в Іспанії. Андріасян у складі радянської делегації провідних футбольних фахівців країни відбув на чемпіонат світу. Повернувся він із світового футбольного форуму та застав команду «Арарат» в жалюгідному стані — вона втратила боєздатність і, головне, здала у функціональному плані. У підсумку «Арарат» зайняв у чемпіонаті країни 5 місце, що було високо оцінено, і він був удостоєний звання заслуженого тренера Вірменської РСР. Однак, після низки невдач, команду стало трясти, і в кінці сезону 1983 року Аркадій Георгійович залишив команду і очолив «Спартак» з Октемберяна — найслабшу з вірменських команд другої ліги чемпіонату СРСР. Через рік Андріасян вивів спартаківців на третє місце.

У 1986 році його запросили рятувати «Котайк», який виступав у першій лізі чемпіонату країни, а в середині сезону того ж року — вже «Арарат», який плівся у кінці турнірної таблиці і йому загрожував виліт з вищої ліги. 5 перемог і нічия не тільки дозволили «Арарату» зберегти місце в еліті, але і перебратися на 8 місце, відстаючи від лідера всього на 5 очок! Старт чемпіонату країни 1989 року «Арарату» вдався, після шостого туру єреванці йшли на другому місці, поступаючись московському «Спартаку» лише очком. Потім настала низка невдач у виїзних матчах, які багатьма були приписані до старої хвороби команди — невміння грати в гостях. Однак справжньою хворобою було — «порушення спортивного режиму». Андріасян саме з цією хворобою підопічних боровся жорстко, що не подобалося багатьом футболістам, тому вони влаштували «бунт на кораблі» після чергового прочухана від Андріасяна після програного матчу. Часи були «перебудовні», коли директорів і керівників підприємств знімали простим рішенням зборів колективу. Так були звільнені тренери московського «Спартака» (Костянтин Бєсков), ленінградського «Зеніту», харківського «Металіста», донецького «Шахтаря», волгоградського «Ротора». Андріасян знову покинув свій рідний клуб.

У 1990 році Андріасяну запропонували в Лондоні тренувати аматорську команду «Арарат», в якій грали вірмени англійської діаспори. На наступний рік він повернувся додому і тренував «Котайк». Потім в чемпіонаті незалежної Вірменії півтора року очолював ечміадзінський «Звартноц». Влітку 1993 року його запросили в бейрутський «Оменмен» і він вивів цю команду в число лідерів чемпіонату Лівану, у фінал Кубка країни, завоював Кубок Муси Садера.

Восени 1995 році Аркадій Андрвасян повернувся в Єреван і з 1996 року знову очолив «Арарат» як головний тренер (по 2002 рік) і президент клубу (до 2013 року). У 1997 році «Арарат» завоював Кубок Вірменії та срібні медалі чемпіонату країни (1996/97 рр.). Срібних нагород араратовці під керівництвом Андріасяна удостоїлися ще двічі — в чемпіонатах 1999 і 2000 років, бронзових — у 2001 році. У 2001 році підопічні Андріасяна стали переможцями турніру на Кубок президента Арцаха, а у 2004 році — турніру імені Героя Радянського Союзу Унана Аветісяна. У 2007 році через постійне протистояння зарубіжних господарів «Арарату» з керівництвом Федерації футболу Вірменії Аркадій Андріасян вирішив на деякий час покинути рідну команду і два роки успішно тренував єреванську «Міку». У 2009 році він повернувся в «Арарат» і завоював з командою Суперкубок Вірменії, перегравши в очному поєдинку єреванський «Пюнік».

У 2013 році, розчарувавшись у футбольній політиці президента клубу Грачья Капріеляна, для якого створення класної інфраструктури клубу та будівництво дитячо-юнацької школи «Арарату», стояли на другому плані, Аркадій Георгійович, будучи одним з акціонерів ФК «Арарат», знову покинув рідний клуб. Проте у 2016 році Аркадій Андріасян повернувся у вірменський футбол і знову очолив «Арарат».

Досягнення

• Як гравця:
  • командні:
    • Бронзовий олімпійський призер: 1972
    • Чемпіон СРСР: 1973
    • Срібний призер чемпіонату СРСР: 1971, 1976 (в)
    • Володар Кубка СРСР: 1973, 1975
    • Фіналіст Кубка СРСР: 1976
  • особисті:
    • У списках 33 кращих футболістів сезону в СРСР (4): № 1 — 1973, 1974; № 2 — 1971, 1975
    • Кращий бомбардир чемпіонату СРСР: 1976 (в)
• Як тренера:
  • Вірменія
    • Срібний призер чемпіонату Вірменії: 1996/97, 1999, 2000
    • Володар Кубка Вірменії: 1996/97
    • Володар Суперкубка Вірменії: 2009
    • Фіналіст Кубка Вірменії: 2001
    • Фіналіст Суперкубка Вірменії: 1997

Нагороди

• Медаль «За заслуги перед Вітчизною» 1-го ступеня (2011)^[3]

Особисте життя

Батько Андріасяна — Георгій Андріасян (Андріасов) — грав у бакинському «Локомотиві» (чемпіонат СРСР 1937 року, група «Д») і в єреванському «Динамо» (чемпіон Вірменської РСР 1936 року), тренував «Локомотив» (Баку). Дядько Андріасяна — Гайк Андріасян (Андріасов) — грав у московському «Локомотиві», єреванських командах «Спартак» і «Динамо», був тренером ряду вірменських команд. Син — Георгій, також був професійним футболістом і виступав за ряд вірменських клубів, у тому числі і за єреванський «Арарат».

Примітки

1. https://en.armradio.am/2020/12/23/legendary-armenian-footballer-arkady-andreasyan-dies-aged-73/
2. Transfermarkt.de — 2000.
   d:Track:Q2449070
3. armsport / Вік Дарчинян, Артур Абраам, Аркадій Андреасян і Едуард Маркаров нагороджені медаллю [Архівовано 22 липня 2012 у Archive.is]

Посилання

• Профіль на сайті «Збірна Росії з футболу» [Архівовано 12 січня 2017 у Wayback Machine.] (рос.)(рос.)
• Аркадій Андріасян на sportinfo.am
• Статистика виступів у єврокубках [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]

Література

• Григорян А. Г. «Арарат» Аркадия Андриасяна. Газета «Айастани комунист», 24.01.1997.
• Григорян А. Г. Юбилей велико футболиста. Газета «Айастани комунист», 03.10.1997.
• Григорян А. Г. Спортивные традиции семьи Андриасянов. Еженедельник «Ориент», 27.10.1997.
• Григорян А. Г. Аркадий Андриасян снова в «Арарате». Газета «Спорт», Тбилиси, № 6 1997 г.
• Шмурнов А. Пас как событие. Еженедельник «Футбол» (Москва), № 33, 1999 г.
• Григорян А. Г. К 100-летию армянского футбола. Андриасяны. Журнал «Мужчины». Ереван, № 7-10 — 1999 г.
• Григорян А. Г. А судьи кто? — Газета Урарту, № 16, 2002 г.
• Григорян А. Г. Властелин мяча. «Футбол-Ревью» (Єреван), 13.08.2003.
• Григорян А. Г. «Королевская булавка» Арарата. — Газета Ноев Ковчег, 2005 г.
• Григорян А. Г. Братья Андриасяны. Генералы футбольных полей. — Ереван, 2011.
• Погосян А. Игрок с психологией победителя. — Газета Ноев Ковчег, № 15, август 2012 г.
• Григорян А. Г. Армянский Круифф. — Газета Ноев Ковчег, № 18, октябрь 2013 г.
• Григорян А. Г. Новый футбольный лайнер Аркадия Андриасяна. Газета «Ноев Ковчег», N 9, сентябрь 2016 г. http://noev-kovcheg.ru/mag/2016-09/5538.html [Архівовано 13 вересня 2016 у Wayback Machine.]