Ана́фема на гетьмана Івана Мазе́пу, або анатема на гетьмана Івана Мазепу — акт відлучення від Православної російської церкви гетьмана Війська Запорозького Івана Мазепи. Накладена 12 листопада 1708 року за наказом російського царя Петра І, у зв'язку з переходом гетьмана на бік шведського короля Карла XII в ході Великої Північної війни[1]. Питання відповідності анафеми церковним канонам є дискусійним[2]. В українській історіографії та пресі розглядається як один з етапів боротьби російського царату з українською державністю. Ряд українських громадських діячів і церковних організацій розглядають цю анафему як політичний акт і вимагають від РПЦ її офіційного скасування[3]. У відповідь на такі вимоги голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків Української православної церкви Московського Патріархату архімандрит Кирил (Гундяєв) 30 квітня 2009 року заявив, що в РПЦ створена відповідна комісія, і вона розгляне це питання, коли навколо нього вщухнуть політичні суперечки[4].
Українські церкви — Українська православна церква Київського патріархату[5], Українська автокефальна православна церква[3], Українська православна церква Канади, Українська греко-католицька церква[3] не визнають цю анафему і продовжують служити молебні за упокій душі Мазепи.
У вересні 2018 року Вселенський патріарх і синод Константинопольської церкви зробили заяву, що вони ніколи не визнавали дійсною анафему на Івана Мазепу, тому що вона була накладена суто з політичних мотивів.[6].
В Російській ПЦ мінеї на 27 червня (10 липня) існує «Служба благода́рственная Бо́гу, в Тро́ице Свято́й сла́вимому, о вели́кой, Бо́гом дарова́нной побе́де над све́йским короле́м Каро́лом вторы́м на́десять и во́инством его, соде́янной под Полта́вою в ле́то от воплоще́ния Госпо́дня 1709, ме́сяца ию́ня в 27-й день»[7]. Ця служба служиться щороку. В ній зокрема негативно називається Мазепа.
За російськими даними служба ця, була редагована священномучеником митрополитом Арсенія (Мацеєвича) але так і збереглася до тепер.[7]
Під час Північної війни (1700—1721) гетьман Мазепа переконався в тому, що Петро І нищить основи української державності і порушує зобов'язання обороняти Україну від поляків, що являло собою основу угоди 1654 року та Коломацьких статей. Це змусило його використати умови, створені Північною війною, для розв'язання державницьких проблем іншим шляхом.
Іван Мазепа у своїй клятві перед найближчими прихильниками 17 вересня 1707 року так викладає свої мотиви:
Український гетьман припинив вважати себе зобов'язаним зберігати вірність цареві і 7 листопада (28 жовтня) 1708 року, коли Карл XII, який ішов на Москву та був змушений звернути в Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю і здобути незалежність України, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько 3 тис. козаків і провідних членів старшини, а також Військо Запорозьке.
Намагаючись помститися гетьману Мазепі, всупереч церковним канонам та залякуючи священиків, московський цар Петро І дає наказ накласти на гетьмана анафему. Проповідь на прокляття Івана Мазепи проголосив протопоп Новгород-Сіверський Афанасій Заруцький, який згодом отримав за це землі сподвижника гетьмана Мазепи — Івана Бистрицького[9]. Анафема була здійснена Російською православною церквою в Троїцькій церкві (нині не існує) міста Глухова (Сумщина).
Микола Костомаров припускає, що обряд анафемствування був написаний самим царем Петром[10]. Анафема накладалася в присутності Київського митрополита Йоасафа (Кроковського), Чернігівського архієпископа Іоанна Максимовича (канонізований 1916 року) і Переяславського єпископа Захарія Корниловича.
За відомостями Лизогубівського літопису, напередодні приїзду ієрархів церкви були проведені страти церковнослужителів, голови яких були вивішені в Глухові на площі[11]. 31 жовтня 1708 року Петро І написав листа місцеблюстителю патріаршого престолу в Москві, Стефану Яворському[12], з наказом щодо Мазепи: «Того раді дозвольте онаго, за таку його справу, публічно в соборній церкві прокляття накласти».
Історія Русів, розповідаючи про накладення цієї анафеми, пише, що це було видовище, раніше не відоме в Україні-Русі:
На думку секретаря Одеської єпархії УПЦ Московського патріархату, члена Синодальної Богословської комісії[13] протоєрея Андрія Новикова підставами для накладення анафеми на гетьмана Мазепу були:
Анафема — це вище церковне покарання за тяжкі гріхи, перш за все за зраду Православ'ю і ухилення в єресь або розкол, і соборно проголошуване.[15] У Православ'ї церковна анафема являє собою соборно проголошуване відлучення особи, думки і дії якої загрожують чистоті віровчення і єдності Церкви, «лікарський» акт ізоляції від спільноти віруючих, акт виховний — як щодо анафематствованого, так і щодо спільноти вірних.
Анафему застосовують після неодноразових марних спроб викликати, у вчинившого злочин, покаяння, і така дія має за мету наступне повернення засудженого до церковного спілкування, а, отже, спрямована на його порятунок. Оскільки анафема є вищим церковним покаранням, її використання у позацерковних (зокрема, політичних) цілях не є канонічним.[15]
При накладення анафеми на гетьмана Мазепу були порушені основні церковні канони:
У зв'язку із цим жодна церква, крім РПЦ, не визнала цю анафему, а в ПЦУ та УГКЦ, натомість, служать молебни за гетьмана Івана Мазепу і упокій його душі.
Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир на Всеукраїнському Православному Соборі УАПЦ 1990 року висловив точку зору Священного Синоду про анафему на гетьмана Мазепу:
Гетьман Іван Мазепа не мав з Церквою жодного конфлікту».[16]
Патріарх Київський і всієї України-Руси Філарет, характеризуючи анафему на гетьмана Мазепу як неканонічну, говорить:
«Не дивлячись на накладення Російською Церквою на гетьмана Мазепу неканонічної анафеми, представники Вселенського патріархату її не визнавали, адже вона була накладена з політичних мотивів, як засіб політично-ідеологічних репресій і не мала жодних віросповідних, богословських чи канонічних причин», — сказав архієпископ Йов (Геча). Він пояснив, що після першого зруйнування російськими військами Запорозької Січі в 1709 році українське козацтво, яке перейшло під протекторат кримського хана, повернулось під юрисдикцію Константинопольського патріархату, і Іван Мазепа разом із Пилипом Орликом були одними з перших, хто це зробив. «На еміграції в м. Бендери Іван Мазепа вільно сповідався у православних священиків Вселенського патріархату. Саме вони напутствували його на смертному одрі і відпустили від гріхів, а потім і відспівували. Його тіло було покладене в православній церкві містечка Варниці, яка перебувала у юрисдикції Вселенського патріархату, а згодом його перепоховали у місті Галац на Дунаї, де в центральному соборі Свято-Георгієвського монастиря місцевий митрополит відслужив заупокійну службу за спочилим гетьманом. Цей митрополит був ієрархом Вселенського патріархату. Отже, можемо говорити, що Іван Мазепа помер як вірний Матері-Церкви, Вселенського патріархату!», — наголосив архієпископ Йов (Геча)[18].
Послання до братів і сестер від митрополита Іларіона та інших єпископів звучало так:
Сьогоднішній день — трагічний день українського народу! В сьогоднішній день, більш як 200 років тому, була перемога під Полтавою — перемога Петра над Іваном. Великий гетьман Іван Мазепа в церквах, які він сам будував на Україні, — в цих церквах його москалі проклинали протягом більш як 200 років як зрадника! Гетьмана Івана Мазепу, як зрадника, віддала Москва до анатеми. Хто ж з них був зрадником? Чи той, хто захищав свій народ від ворога, чи той, хто йшов нищити цей народ? Ні, брати, Іван Мазепа не був зрадником українського народу, а зрадником був той, хто мимо волі нашого народу! Петра не віддавали до анатеми, бо сила була на його боці, як переможця! Щастя України і її незалежність ще не збудовані і багато ще прийдеться нам, брати, боротись за це! Будьмо ж вірними синами своєї матері України! Даваймо боротись доти, аж поки не будуть осягнені мрії нашого великого Івана! Знаючи скільки наших полягло під Полтавою, знаючи про те, як тяжко було Іванові Мазепі бачити руйнування свого рідного народу, ми не можемо не сказати: «Зі святими упокій!»[19][20]. Підписав цей текст «смиренний Іларіон, митрополит Вінніпегу і всієї Канади та інші єпископи цієї церкви».[21]
Гетьман Павло Скоропадський, у своїх спогадах описує ставлення до Івана Мазепи в Україні:
Не здобула анафема впливу і на українську інтелігенцію. Ректор Київського університету професор Михайло Максимович звертається з листом до протоєрея Петра Лебединцева — редактора «Київських єпархіальних відомостей»:
На думку Андрія Новикова «Ті хто Бажає переглянути анафему Мазепі впираються в те, що вони повинні відкрито заявити: вони вважають, що Російська Православна Церква з початку XVIII століття здійснювала неправильне, помилкове за своєю суттю богослужіння».[24]
На думку російського історика, професора Таїрової-Яковлевої:
На початку XXI століття влада України почала активно ініціювати розгляд питання про можливість зняття анафеми з гетьмана Мазепи Українською православною церквою (Московського патріархату). Питання про анафему було винесено на обговорення Священного Синоду УПЦ (Московського патріархату), засідання якого відбулося 14 листопада 2007 року[26]. Синод доручив Богословській комісії УПЦ МП та Київській духовній академії УПЦ МП вивчити питання щодо канонічних та історичних обставин відлучення від Церкви гетьмана Івана Мазепи і фактів вчинення, з благословення церковної влади, заупокійних богослужінь по ньому[26].
2008 року низка українських засобів масової інформації, церковних істориків і державних діячів вказували на те, що анафема гетьману була знята ще в 1918 році Патріархом Тихоном[27] Джерело таких тверджень — біографія першоієрарха РПЦЗ Антонія (Храповицького), складена єпископом Никоном[28]:
У зв'язку з цим, 22 лютого 2008 року, будучи в Москві, Президент України Віктор Ющенко поцікавився у Патріарха Алексія ІІ, чи дійсно в 1918 році була знята анафема з гетьмана Мазепи. Секретар Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату з міжправославних відносин протоєрей Микола Балашов заявив з цього приводу:
8 березня 2009 року, у свято Торжества Православ'я, архієпископ Дубосарський і Тираспольський (РПЦ) Юстиніан Овчинников, здійснюючи чин Торжества Православ'я в Преображенському кафедральному соборі, з огляду на те, що 14 жовтня 2008 року в Бендерах була урочисто відкрита плита, закладена в основу пам'ятника гетьману Мазепі[30], проголосив анафему останньому, попри те що в Російській церкві ще в 1869 році з чину Торжества Православ'я були виключені всі імена[31].
30 квітня 2009 року голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків Української православної церкви Московського Патріархату архімандрит Кирило (Говорун) заявив[32], що в РПЦ створена спеціальна комісія, яка розглядає питання про зняття анафеми і готова ухвалити рішення, коли вщухнуть політичні суперечки навколо гетьмана Мазепи[33]:
У вересні 2018 року Вселенський патріархат після початку Надання автокефалії Українській православній церкві повідомив, що ніколи не визнавав неканонічної анафеми, яка була накладена на українського гетьмана Івана Мазепу Російською православною церквою.[34][35]
Попри те, що 8 березня 2009 року архієпископ Юстиніан знову проголосив анафему Мазепі (див. вище), вже за два тижні, 20 березня, в храмі Святителя Миколи Чудотворця в селі Мазепинцях, Київським Патріархатом було проведено урочисте богослужіння на честь 370-річчя з дня народження гетьмана Мазепи. Мазепинці — родове село Івана Мазепи в Білоцерківському районі Київської області. Богослужіння провів Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет (УПЦ КП), за участю президента України Віктора Ющенка, народних депутатів України та громадськості.[5][5][36]
Анафему не визнавала ні УПЦ КП ні УАПЦ ні ПЦУ, тому, молебні за гетьмана Мазепу продовжують служити і у церквах Харкова. Саме з молебню про Івана Мазепу, що відбувся в Храмі Святого Іоанна Богослова (Харків), розпочалися урочистості з нагоди 320-ї річниці від дня обрання Мазепи гетьманом України. У молебні взяли участь козацькі організації Харкова, представники громадськості і вірні УПЦ (КП).[37]
5 липня 2009 року у Свято-Дмитрівському храмі (Харків) пройшла панахида, присвячена пам'яті гетьмана Івана Мазепи і з нагоди 300-річчя Полтавської битви. Молебень провів архієпископ Харківський і Полтавський Ігор (Ісіченко) УАПЦ (о). У молебні взяли участь керівники партії «Реформи і порядок»[38], козацькі організації Харкова, представники громадськості та вірні УАПЦ (о).[39]
Після процедури накладання анафеми, досі небаченої в історії української церкви, багатьох дослідників цікавила доля Троїцької церкви. Архієпископ Філарет Гумілевський, розповідаючи про Троїцький собор після накладення в ньому анафеми на гетьмана Мазепу, писав: «Страшної потім була доля цього глухівського собору», і навів такі відомості про його подальшу долю:
Але у ХХ столітті на долю храму випали нові нещастя. Наприкінці 30-х років собор було забрано у віруючих і занедбано. У 1962 році місцева влада знесла Троїцький храм, мотивуючи тим, що вигляд собору псує місто, і на цьому місці влаштувала сквер.[41] При цьому поряд з Троїцькою церквою, знаходилися ще три церкви, які збереглися досі і є пам'ятками архітектури XVIII століття.