Панахи́да (грец. παννυχίς — «всенічна») — церковна відправа за померлим у східних обрядах християнства. Панахиду відправляють над тілом померлого під час похорону, а також по смерті померлого — на 3-й, 9-й, 40-й дні після смерті, у роковини смерті та народження, у дні тезоімеництва тощо.
На відміну від похоронної відправи («відспівування») її можна влаштовувати через значний час після смерті померлого.
Панахиду править священник, або єпископ, митрополит, патріарх.
Слово «панахида» походить з грецької мови (παννυχίς) і буквально означає «всенощне спів», «нічне бдіння». Така назва пов'язана з історією виникнення цієї служби: перші християни, за часів гонінь у Римській імперії, часто звершували богослужіння вночі, у катакомбах. Згодом, коли Церква вийшла з підпілля та отримала свободу, панахида утвердилася як особливе богослужіння за спочилих.
Головна мета панахиди — це молитовне поминання тих, хто завершив своє земне життя. Під час цієї служби віряни просять Бога про прощення гріхів та дарування Царства Небесного для покійних близьких. Православні вірять, що через молитву та милість Божу, душі померлих отримують полегшення та розраду. Також Панахида — це вияв любові до спочилих. Оскільки померлі вже не можуть самі молитися за себе та приносити покаяння, небайдужі люди беруть цей обов'язок на себе. Панахида стає духовною жертвою за померлу людину, яка вже відійшла у вічність.
Панахиди звершуються священниками як перед похованням, так і після нього. Традиційно, панахиду служать: