Коронавірус (англ.Coronavirus) — колишня назва роду цих вірусів, яку ICTV скасував 2009 року[3]. На заміну з'явився Coronavirinae, що був перейменований у Orthocoronavirinae[4].
Будова віріона
Діаметр різних вірусів — 80-220 нм. Вони оточені поверхневими булавоподібними виступами завдовжки 12—24 нм і нагадують фігуру сонячної корони. Виступи розташовані удвічі рідше, ніж шипики на поверхні вірусу грипу, легко відламуються при зберіганні та очищенні вірусу, руйнуються бромелайном і трипсином.
У серцевині віріона розрізняють центральне тіло та матрикс. Центральне тіло являє собою центральний нуклеокапсид діаметром 14—16 нм, утворений нитками діаметром 9 нм. Матрикс розташований між нуклеокапсидом та ліпопротеїдною оболонкою. Віруси розмножуються в цитоплазмі інфікованих клітин. У довкіллі ці віруси нестійкі, руйнуються при температурі 56 °С приблизно за 10–15 хв. Деякі різновиди передаються від людини до людини повітряно-крапельним шляхом за тісного контакту.
Геном
Геном представлений одноланцюговою лінійною РНК, завдовжки 27—32 тисячі нуклеотидів (молекулярна маса 5×106 — 7×106, коефіцієнт седиментації 60—70S). При нагріванні РНК дисоціює на фрагменти з коефіцієнтом седиментації 35S та 4S. РНК містить до 70 аденінових основ у поліаденіновій послідовності на 3’-кінці. Геном коронавірусів має позитивну полярність.
Хімічний склад
До складу віріона входять РНК, білки, ліпіди, вуглеводи. Ліпіди розташовані у складі ліпопротеїдної мембрани, вуглеводи — у складі глікопротеїдів.
Білки
Виділяють 4 групи білків, необхідні для побудови вірусної частинки: білок «шипа» (S, від англ.spike), нуклеокапсидний білок (N, від англ.nucleocapsid), мембранний білок (M, від англ.membrane), білок суперкапсиду (E, від англ.envelope).[5]
Коронавіруси людини мають спільний антиген з коронавірусами тварин (великої рогатої худоби, мишей, свиней), за винятком вірусу інфекційного бронхіту курей та деяких інших.
Класифікація
До 2009 року представників підродини об'єднували в рід Coronavirus[6], але в 2009 році систематику коронавірусів переглянули: рід Coronavirus розділили на 3 (Alphacoronavirus, Betacoronavirus, Gammacoronavirus), об'єднаних у підродину Coronavirinae, яку 2018-го перейменували в Orthocoronavirinae.
Міжнародний комітет з таксономії вірусів (ICTV) станом на травень 2016 року виділяє в підродині 4 роди:
Плавуча щільність у хлориді цезію — 1,18 г/см3, плавуча щільність нуклеокапсида — 1,31 г/см3. Вірус чутливий до ефіру та детергентів, нестійкий до pH 3,0, прогрівання до температури 56 °C, УФ-променів.
Стратегія реплікації цитоплазматичного типу
Прикріплення вірусного білка S до рецепторів хазяїна, що опосередковує ендоцитоз вірусу в клітину хазяїна.
Злиття вірусної мембрани з мембраною ендосоми, ssРНК (+) викидається в цитоплазму.
Синтез та протеолітичне розщеплення реплікази поліпротеїну.
Реплікація відбувається у вірусних фабриках, dsРНК геном синтезується з ssРНК (+).
Геном dsРНК транскрибується/реплікується, тим самим забезпечуючи утворення геномів мРНК/нова ssРНК(+).
Збірка і брунькування на мембрані ендоплазматичного ретикулуму, проміжного компартменту та комплексу Ґольджі.
Випуск нових віріонів.
Біологічні властивості
Коронавіруси інфікують птахів і багатьох ссавців, спричиняють коронавірусну інфекцію. Основними мішенями вірусу є дихальні шляхи, травна система і нервові тканини, водночас часто страждають печінка, нирки, серце й очі. Також коронавіруси уражають епітеліальні клітини та макрофаги. У природі коронавіруси мають значно ширше коло господарів, ніж очікувалось у лабораторних умовах. Тяжкий гострий респіраторний синдром (SARS) спричинює особливий коронавірус, який, як вважають, перейшов до людей від іншого виду тварин. Передача відбувається фекально-оральним, повітряно-крапельним механізмами, переносники — невідомі.
Попри те, що коронавіруси можуть взаємодіяти з численними клітинними рецепторами, для розвитку інфекції необхідна специфічна взаємодія. Залежно від рецепторів, які використовує вірус, їх поділяють на 3 групи. Поширення коронавірусів, радше за все, є повсюдним, оскільки в кожній країні, де проводять серологічні та вірусологічні дослідження, було знайдено докази зараження коронавірусами. Вірус є чутливим до поверхнево-активних речовин (детергентів), зокрема до дипальмітоїлецитину в організмі людини, який визначається наявністю в його молекулі вуглеводневих радикалів жирних кислот і фосфатної й холінової груп, які утворюють пару, що складається з неполярної гідрофобної й полярної гідрофільної частин.
Коронавірусні інфекції мають сезонний характер і поширюються здебільшого в осінньо-зимовий період. Джерелом інфекції є хвора людина, механізм передачі — повітряно-крапельний. Захворювання висококонтагіозне.
Коронавіруси спричиняють у людей респіраторні ураження по типу застуди; найхарактернішими проявами є нежить, зазвичай без підвищення температури, окрім випадку ТГРС та БКРС, який спричинює ендемічну тяжку гостру респіраторну інфекцію і створив надзвичайну ситуацію у системі охорони здоров'я низки країн Аравійського півострова і навколишніх регіонів[7]. 2015 року нетривалий спалах БКРС навіть зафіксували у жителів Південної Кореї.
У січні 2020 року в Китаї виявлено новий коронавірус SARS-CoV-2, який спричинює гостру респіраторну хворобу, що наразі поширився за межі Китаю й переріс у Пандемію.
↑Schoeman, Dewald; Fielding, Burtram C. (2019). Coronavirus envelope protein: current knowledge. Virology Journal. 16 (1). doi:10.1186/s12985-019-1182-0. ISSN1743-422X.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
