Hippopotamus major

? † Hippopotamus antiquus Час існування: ранній—середній плейстоцен, 2.1–0.4 млн р. т. PreꞒ Ꞓ O S D C P T J K Ꝑ N ▼
Hippopotamus antiquus, Палеонтологічний музей, Флоренція, Італія
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Ссавці (Mammalia) Ряд: Парнокопитні (Artiodactyla) Родина: Бегемотові (Hippopotamidae) Рід: Бегемот (Hippopotamus) Вид: † H. major
Біноміальна назва
Hippopotamus antiquus Desmarest, 1822[1]
Синоніми
*Hippopotamus amphibius antiquus Hippopotamus georgicus Hippopotamus major Hippopotamus tiberinus
Посилання
Вікісховище: Hippopotamus major Fossilworks: 186018

Hippopotamus antiquus (бегемот європейський великий) — вимерлий вид парнокопитних ссавців з родини бегемотових (Hippopotamidae).^[2] Вид мешкав у плейстоцені. Скам'янілості знайдені у Західній Європі (Франція, Італія, Іспанія, Велика Британія). Він був значно більшим за сучасного бегемота (Hippopotamus amphibius).

Опис

Череп з Музею природознавства Парижу

Базуючись на поперечному діаметрі кінцівок, H. antiquus важив 3500—4200 кілограмів. Об'ємний аналіз (який зазвичай вважається більш точним) наводить масу тіла зразка з Флорентійського університету близько 3174 кілограмів — приблизно вдвічі більше середньої маси сучасного бегемота (H. amphibius)^[3]. Представники виду відрізнялися за розмірами — особини з кінця раннього плейстоцену та середнього плейстоцену в середньому були меншими, ніж особини раннього плейстоцену^[4]. У порівнянні з сучасними бегемотами їхній череп був тонший і витягнутий, але з коротшою черепною коробкою^[5].

Припускається, що Hippopotamus antiquus був більш пристосований до життя у воді, ніж Hippopotamus amphibius: його череп мав більш підняті очні ямки, а ноги — коротші трубчасті кістки. Аналіз ізотопів азоту дозволяє припустити, що H. antiquus надавав перевагу водним рослинам, на відміну від сучасного H. amphibius, який віддає перевагу наземним травам^[6][7].

Поширення

H. antiquus був поширений по всій Європі, від Піренейського та Апеннінського півостровів до Британських островів, від Рейну до Греції^[8][9]. Найсхідніше свідчення походить з Кавказьких гір у Грузії (місцезнаходження Ахалкалакі)^[10]. Можливі рештки цього виду також відомі з місцезнаходження Убейдія в Ізраїлі^[11], хоча інші автори відносять ці рештки до виду H. behemoth^[10]. Їхнє поширення сильно залежало від температури, вид мігрував у північні частини Європи лише в теплі міжльодовикові періоди^[6].

Примітки

1. Desmarest, A.G., 1822. Mammalogie ou description des espèces de mammifères. Mme Veuve Agasse imprimeur édit., Paris, 2ème part., pp.277-555.
2. The Paleobiology Database H. major Page. Архів оригіналу за 12 жовтня 2012. Процитовано 18 січня 2016.
3. Romano, Marco; Manucci, Fabio; Bellucci, Luca (30 липня 2024). Body mass estimate and in-vivo reconstruction of Hippopotamus antiquus from Figline, Upper Valdarno (Tuscany). Historical Biology (англ.): 1—12. doi:10.1080/08912963.2024.2380358. ISSN 0891-2963.
4. Mazza, Paul P. A.; Bertini, Adele (2013-01). Were P leistocene hippopotamuses exposed to climate‐driven body size changes?. Boreas (англ.). 42 (1): 194—209. doi:10.1111/j.1502-3885.2012.00285.x. ISSN 0300-9483.
5. Martino, R.; Pandolfi, L. (3 липня 2022). The Quaternary Hippopotamus records from Italy. Historical Biology (англ.). 34 (7): 1146—1156. doi:10.1080/08912963.2021.1965138. ISSN 0891-2963.
6. Adams, Neil F.; Candy, Ian; Schreve, Danielle C. (2022-01). An Early Pleistocene hippopotamus from Westbury Cave, Somerset, England: support for a previously unrecognized temperate interval in the British Quaternary record. Journal of Quaternary Science (англ.). 37 (1): 28—41. doi:10.1002/jqs.3375. ISSN 0267-8179.
7. Palmqvist, P.; Perez-Claros, J. A.; Janis, C. M.; Figueirido, B.; Torregrosa, V.; Grocke, D. R. (1 листопада 2008). Biogeochemical and Ecomorphological Inferences On Prey Selection and Resource Partitioning Among Mammalian Carnivores In An Early Pleistocene Community. PALAIOS (англ.). 23 (11): 724—737. doi:10.2110/palo.2007.p07-073r. ISSN 0883-1351.
8. van Kolfschoten, Th. (2000-08). The Eemian mammal fauna of central Europe. Netherlands Journal of Geosciences (англ.). 79 (2-3): 269—281. doi:10.1017/S0016774600021752. ISSN 0016-7746.
9. Kuhn, Steven L. (2007-03). 150 years of Neanderthal discoveries: Early Europeans, continuity and discontinuity. Evolutionary Anthropology: Issues, News, and Reviews (англ.). 16 (2): 41—42. doi:10.1002/evan.20122. ISSN 1060-1538.
10. Fidalgo, D.; Rosas, A.; Madurell-Malapeira, J.; Pineda, A.; Huguet, R.; García-Tabernero, A.; Cáceres, I.; Ollé, A.; Vallverdú, J. (2023-05). A review on the Pleistocene occurrences and palaeobiology of Hippopotamus antiquus based on the record from the Barranc de la Boella Section (Francolí Basin, NE Iberia). Quaternary Science Reviews (англ.). 307: 108034. doi:10.1016/j.quascirev.2023.108034.
11. Martino, Roberta; Ríos, Maria Ibanez; Mateus, Octavio; Pandolfi, Luca (2023-11). Taxonomy, chronology, and dispersal patterns of Western European Quaternary hippopotamuses: New insight from Portuguese fossil material. Quaternary International (англ.). 674—675: 121—137. doi:10.1016/j.quaint.2022.12.010.

Портал «Палеонтологія»