Головна енергетична установка становила три триколекторні Адміралтейськихкотли з пароперегрівником і два одноступінчатих турбозубчатих редуктори Парсонса. У порівнянні з HMS «Амазон» енергетична установка була сильно спрощена. В результаті знизилася економічність і загальна потужність енергоустановки, але британці виграли в експлуатаційної надійності, а ціна есмінця за рахунок більш простої машини знизилася на 15-20 %. Розміщення ГЕУ — лінійне. Котли розміщувалися в ізольованих відсіках, турбіни — у загальному машинному відділенні, при цьому редуктори були відокремлені від турбін водонепроникною перегородкою. Робочий тиск пару — 21,2 кгс/см² (20,5 атм.), температура — 316 °С (600 °F). Потужність механізмів становила 34 000 к. с., і швидкість ходу досягала 35,25 вузлів, у повному навантаженні — 31,75 вузлів.
Есмінець мав повну заправку до 394—396 тонн палива та діяв на дальності до 4 080 морських миль (7 560 км) при ході 15 вузлів (28 км/год).
Торпедне озброєння есмінця включало два чотиритрубних 533-мм торпедних апарати«QR III». Для боротьби з підводними цілями споконвічно призначалися 2 бомбомети та 4 жолоби для скидання 8 глибинних бомб, однак через обмеженість простору частку оснащення довелось зняти та залишити лише три жолоби для застосування глибинних бомб.
Історія
Довоєнний час
Після введення до строю, «Акаста» разом з есмінцями типу «A» та лідером «Кодрінгтон» увійшли до 3-ї флотилії есмінців, що проходила службу на Середземному морі. У 1934 році постраждав під час військових навчань у наслідок зіткнення з лідером ескадрених міноносців «Кодрінгтон». Під час Громадянської війни в Іспанії патрулював узбережжя цієї країни. До початку Другої світової війни повернувся до Великої Британії до Плімута.
1939—1940
З початком війни корабель перебував у складі 18-ї флотилії есмінців, і ніс службу у Ла-Манші, виконуючи завдання з ескорту конвоїв та протичовнового патрулювання прибережних вод. 6 вересня він супроводжував разом з есмінцями «Кемпенфельт», «Антілоуп», «Адент» та «Амазон» британський авіаносець«Гермес». У подальшому з вересня 1939 по лютий 1940 року виконував охоронні функції на підступах до Британських островів у так званому Командуванні Південно-західних підходів.
З травня по червень 1940 року у складі угруповання британського флоту біля Норвегії. 31 травня включений до складу сил флоту, що забезпечували проведення в евакуації союзних військ зі Скандинавії[Прим. 3].
Бій 8 червня
8 червня1940 року авіаносець «Глоріес» у супроводі лише 2 есмінців «Адент» і «Акаста» перевозив особовий склад британських військ до військово-морської бази в Скапа-Флоу[Прим. 4][1]. На переході морем, кораблі були виявлені німецькими лінійними кораблями «Шарнгорст» та «Гнейзенау». «Адент» і «Акаста» встановили димову завісу над авіаносцем та вступили у нерівний бій з переважаючими силами противника. «Аденту» вдалось навіть уразити німецький лінкор «Шарнгорст» 120-мм снарядом, проте під вогнем противника есмінець затонув. У наслідок перекидання корабля загинуло 10 офіцерів та 142 матроси.
↑За проектом башти мали вести вогонь під кутом піднесення до 40°, а башта B - до 60°. Однак, насправді піднімати під таким кутом гармати було неможливо.
↑До авіаносної групи з авіаносців «Арк Роял» і «Глоріес», що забезпечувала повітряне прикриття операції з евакуації, до групи ескорту входили есмінці «Хайлендер», «Дайана», «Адент» і «Акаста».
↑На борту авіаносця обов'язки командира виконував капітан Гай Д'Оулі-Г'юз (англ.Guy D'Oyly-Hughes). Однією з причин відсутності належної охорони для авіаносця стало те, що командир авіаційного крила авіаносця командер Дж. Б.Хес (англ.J. B. Heath), який відмовився виконувати бойовий наказ на штурмовку палубною авіацією позицій на норвезькому узбережжі, ескортувався до військового трибуналу на борту авіаносця. «Глоріес» отримав дозвіл на якнайшвидше доставлення офіцера до Британії, тому відійшов від берегів Норвегії без належної охорони.
Джерела
↑Howland, Vernon W., Captain, RCN (1994). «The Loss of HMS Glorious: An Analysis of the Action». Warship International. Toledo, OH: International Naval Research Organization. XXXI (1): 47–62.