З 1915 — робітник, потім службовець в Ризі, з 1922 — учитель. Був засновником та редактором литовської газети, що виходила в Ризі. Співпрацював у періодичних виданнях Литви. Працював директором литовського телеграфного агентства «ELTA», після військового перевороту був звільнений у травні 1927.
У 1931 встановив зв'язки з підпільною компартією Литви, в 1937 обраний членом Антифашистського комітету Каунаса, в 1939 арештований та поміщений у концтабір.
Після сфальсифікованих радянською окупаційною владою виборів до Народного сейму, що проголосив утворення Литовської РСР, з серпня 1940 по квітень 1967 — голова Президії Верховної Ради Литовської РСР. З початком Німецько-радянської війни був евакуйований.
У 1941–1966 — заступник голови Президії Верховної Ради СРСР.
З 1955 — представник у Раді Міжпарламентського союзу, в 1966–1970 — перший заступник голови Парламентської групи СРСР.
Делегат XIX, XX, XXI, XXII, XXIII з'їздів КПРС, на яких обирався кандидатом в члени ЦК.
Дружина — Геновайте Палецкене. П'ятеро дітей — сини Вільнюс Палецкіс, Юстас Вінцас Палецкис, дочки Сігіта, Герута, Віта. Десять онуків.
Літературна діяльність
Друкувався з 1919. Автор багатьох збірок віршів, нарисів, оповідань, спогадів, документального роману «Останній цар» (1937–1938), перекладів творів латиських письменників на литовську мову, публіцистичних книг і брошур. Твори перекладалися на німецьку, польську, російську, українську мови.