Через популярність Чупринки серед патріотичних кіл його прізвище взяв за підпільний псевдонім генерал-хорунжийУПАРоман Шухевич («Тарас Чупринка»). Троюрідний брат Григорія Чупринки — Василь Олександрович Осьмак, відомий вчений і архітектор, за проектами якого збудовані стадіон Динамо, набережна Дніпра і інші архітектурні рішення в Києві, дворянин і далекий родич старих родів козацької старшини з Київщини, зокрема Скоропадських, Галаганів і т. д.
Народився у сім'ї козаків (представників козачого стану) містечка ГоголівОстерського повітуЧернігівської губернії Російської імперії (тепер Київщина), нащадок старовинних козацько-християнських родів регіону (сучасна Броварщина), представники яких жили тут щонайменше з часів Хмельниччини. У той час ці землі входили до складу Переяславського і Київського полків, одних з найдавніших полків Гетьманщини.
Навчався в Гоголівській народній школі, в Київській та Лубенській гімназіях.
У 1996 році реабілітований рішенням Київської обласної прокуратури.
Творча діяльність
Чупринка автор збірок лірики: «Огнецвіт»[1], «Метеор», «Ураган» (1910). «Сон-трава», «Білий гарт» (1911), «Контрасти» (1912), поеми «Лицар-Сам» (1913), а також літературно-критичних статей та рецензій.
Григорій тяжів до авангардизму, був добре обізнаний з російським символізмом. Поезії перших років творчості позначені перевагою традиційних громадських мотивів. Опісля в нього були помітні зацікавлення модернізмом з мотивами «безутішної самоти». А з початком революції 1917 року в його творчості знову стали переважати громадські настрої. Особливу увагу в поезії Чупринки привертають ритміка та звукопис.
11 (24) травня 1917 р. київська газета “Нова Рада” надрукувала вірш Григорія Чупринки “Слава Україні”. Відомий композитор Кирило Стеценко написав до нього музику. Цей славень “Слава Україні” став одним з відомих пісень української революції 1917-1921 років.
Лідія Голомб. Концепція модернізму в літературно-критичних статтях Григорія Чупринки // Наукові записки. Серія: Літературознавство. — Тернопіль: ТДПУ, 2000. — Вип. VII. — с. 46-52. [1] [Архівовано 7 листопада 2021 у Wayback Machine.]