Чайниче

Містечко Чайниче Čajniče/Чаjниче   Вигляд містечка Координати 43°33′26″ пн. ш. 19°04′18″ сх. д.^H G O Країна  Боснія і Герцеговина Боснія і Герцеговина Суб'єкт конфедерації Республіка Сербська Регіон Істочно-Сараєво Громада Чайниче Голова громади Горан Караджич (СДП)[2] Перша згадка 1477 Площа 4,6[1] км² Висота центру 816  м Населення ▼ 2 401[1]  (2013) Густота населення 521,96[1]  осіб/км² Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2 Телефонний код (+387)058 Поштовий індекс 73 280 Статистичний номер населеного пункту 228419[3] GeoNames 3294566, 3202895 OSM ↑2528175 ·R (Чайниче, Республіка Сербська) Офіційний сайт www.opstinacajnice.rs.ba Чайниче Чайниче (Боснія і Герцеговина)  Чайниче у Вікісховищі

Ча́йниче (босн. Čajniče, серб. Чаjниче) — містечко на крайньому сході Боснії і Герцеговини, на території Республіки Сербської, на кордоні з Чорногорією. Центр однойменної громади в регіоні Істочно-Сараєво. Розташоване на 20-му кілометрі дороги Горажде—Плєвля, на висоті 816 м.

За даними перепису населення 2013 року, в містечку проживає 2 401 особа.^[4]

Історія

Цією місцевістю в Середньовіччя володів Хранич. Місто було вперше згадано в 1477 році, коли Чайниче було єдиним місцем у Герцеговинському санджаку, де видобувалася залізна руда. Рудні поклади і положення на торговельному шляху між Дубровником та Стамбулом^[5] посприяли розвитку місцевості за тих часів.

Згідно з турецькими офіційними дефтерами, які донині зберігаються у Стамбулі, 1477 року, через 14 років після падіння Боснії, базар (торговельний центр) Чайниче налічував 190 сімей та 5 одинаків. Назва «Чайниче» вказує на перське походження і має значення «хороша і холодна вода». Справді, Чайниче дуже багате на воду. Багато людей, відкривши це, оселялися там. Пізніше це виявляли чимало подорожніх різних років. Докладніші відомості та опис Чайнича того часу знаходиться у подорожніх записах відомого турецького мандрівного письменника Евлії Челебі, який побував у цьому містечку в 1664 році. Він описує Чайниче як «дивне місце, хвилясте і горбисте, якого ще ніде не бачив. Оточене великими пагорбами з величезними деревами та жахливими понорами, своїм положенням одночасно навіює веселість, небезпеку і страх, тоді як із другого боку справжні райські сади. Про сам «шехер» (місто) мандрівник зазначає, що в ньому 5 мусульманських і 3 християнські махали (житлові міські квартали), 700 великих і малих одноповерхових і двоповерхових будівель, укритих черепицею, дошками, ґонтом і кам'яними плитами. Водночас автор відзначає, що місто має 50 водяних млинів, три медресе, п'ять мектебів, чотири текії дервішів, три хани, імарет (кухня для бідних), один хамам і близько 200 крамниць.

У складі Герцеговинського санджаку містечко пробуло до 1572 року. Тільки в 1582 році воно згадується як окремий кадилук.

Містечко відоме своїми майстрами обробки металів і випуском срібних монет XVIII ст. (срібні акче)^[5]. Воно також багате в культурно-історичному сенсі. XV століттям датується написане на пергаменті хорватською кирилицею четверне євангеліє, яке за місцем знахідки називається Чайницьким євангелієм^[6]. Османське панування тривало до 1878 року, коли містечко окупувала Австро-Угорщина.

_{Територія під контролем Югославських військ на батьківщині в 1942 році («острів свободи Михайловича»), згідно з журналом «Таймс», липень 1942 р.}

У Королівстві Югославії в 1922—1929 рр. Чайниче входило в Сараєвську область, а з 1929 по 1941 рік — у Дринську бановину. Упродовж Другої світової війни належало до Великої жупи Врхбосна, де було центром однойменного району. Біля містечка закінчувалася німецько-італійська демаркаційна лінія, що проходила через усю НДХ. Чайниче також потрапило у межі Ужицької Республіки. Згодом у цій місцевості проходила операція «Тріо» (Третій антипартизанський наступ). Після падіння Ужицької Республіки містечко перейшло під владу Югославських військ на батьківщині. Після війни опинилося у складі НР БіГ.

Під час сербської агресії проти Боснії і Герцеговини містечко потрапило під окупацію військ Республіки Сербської, частиною якої є і донині. Протягом цієї війни було вигнано велику кількість несербського населення. Було зруйновано і досі не відбудовано стародавню мечеть Сінан-Беґа з 1570 року та ще чотири інші мечеті.

Населення

Чайниче
Рік перепису	1991[7]	1981[8]	1971[9]	1961 [10]
Серби	1 802 (57,17%)	1 304 (51,01%)	1 051 (52,15%)	518
Мусульмани	1 192 (37,81%)	931 (36,42%)	857 (42,53%)	566
Хорвати	2 (0,06%)	6 (0,23%)	19 (0,94%)	15
Югослави	51 (1,61%)	203 (7,94%)	8 (0,39%)	1
Інші	105 (3,33%)	112 (4,38%)[11]	80 (3,97%)[12]	56[13]
Усього	3 152	2 556	2 015	1 156

Див. також

• Монастир Успіння Пресвятої Богородиці (Чайниче)
• Співачка Ганка Палдум

Примітки

1. Općina Čajniče. nasbih.com. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 3. 11. 2016.
2. Офіційний сайт громади [Архівовано 2 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (серб.)
3. Sistematski spisak općina i naselja (PDF). fzs.ba. Архів оригіналу (PDF) за 05.03.2016. Процитовано 27.05.2018. [Архівовано 2016-03-05 у Wayback Machine.]
4. Перепис населення, домогосподарств та жител у Боснії та Герцеговині 2013 року на території Республіки Сербської – попередні результати, Республіканський інститут статистики, Баня-Лука, 2013 р. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 березня 2015. Процитовано 27 травня 2018.
5. Hrvatska enciklopedija [Архівовано 28 травня 2018 у Wayback Machine.] Čajniče, izdavač LZMK
6. Hrvatski leksikon A-K, Naklada Leksikon d.o.o., Zagreb, 1996., str. 207.
7. Nacionalni sastav stanovništva - rezultati republike po općinama i naseljima 1991., Bilten br.234, Sarajevo 1991., Zavod za statistiku Bosne i Hercegovine, Sarajevo
8. Savezni zavod za statistiku i evidenciju FNRJ i SFRJ: Popis stanovništva 1981. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], str. 77
9. Savezni zavod za statistiku i evidenciju FNRJ i SFRJ: Popis stanovništva 1971. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], str. 51
10. Savezni zavod za statistiku i evidenciju FNRJ i SFRJ: Popis stanovništva 1961. [Архівовано 20 грудня 2013 у Wayback Machine.], str. 61
11. 82 чорногорці, 18 албанців
12. 56 чорногорців, 18 албанців
13. 50 чорногорців, 5 албанців

Література

• Čelebija Evlija, Putopis odlomci o Jugoslovenskim zemljama, priredio i komentarisao Hazim Šabanović, Sarajevo 1957