Чагарі у Вікісховищі
Чагарі́ — село в Україні, у Васильковецькій сільській громаді Чортківського району Тернопільської області.
Розташоване на правому березі р. Нічлава (ліва притока р. Дністер), за 21 км від районного центру і 6 км від найближчої залізничної станції Копичинці. Через Чагарі пролягає автошлях Гусятин–Копичинці.
Територія — 1,02 кв. км. Дворів — 80 (2017)[1].
У селі є чотири вулиці Коцюбинська, Долина, Центральна та Зелена[1].
Після 1-го поділу Речі Посполитої село з 1772 р. належало до Австрії (Заліщицький округ (циркул), із 1816 р. — Чортківський). Протягом 1863–1914 рр. — Гусятинського повіту.
У листопаді 1918 р. в Чагарях проголошено владу ЗУНР; восени 1920 р. встановлено польську владу. 1921–1939 рр. село — Копичинецького повіту Тернопільського воєводства. У міжвоєнний період в Чагарях поселялися селяни-колоністи з Польщі, тому тут переважало польське населення.
Після 17 вересня 1939 р. у Чагарях встановлена радянська влада. У 1940 р. поселенню надано статус хутора Баворівщинської сільської ради; до травня 1963 р. належало до Копичинецького району. Із травня 1963 р. до січня 1965 р. Чагарі — Чортківського району; 1965—2020 — Гусятинського району; від 2020 — Чортківського.
До 2016 року підпорядковувалося Коцюбинській сільській раді. Від грудня 2016 до 2020 року — у складі Коцюбинської громади.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Васильковецької територіальної громади[2].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Гусятинського району, село увійшло до складу новоутвореного Чортківського району[3].
Назва села походить від місцевості, що заросла кущами і чагарниками, на місці вирубаного лісу.
У Чагарях не було ні церкви, ні кладовища, тому місцеві жителі ходили на богослужіння до сусідніх сіл Коцюбинці й Кабівці (нині належать до м. Копичинці), для поховань використовували тамтешні цвинтарі.
Від 6 липня 1941 р. до 23 березня 1944 р. — під нацистською окупацією. В роки німецько-радянської війни у Червоній армії загинули Петро Савка (1910–1945) та Йосип Семчишин (1919–1944).
Серед учасників ОУН і УПА — П. Бейзор («Вівчар»), К. Грицько, С. Грицько, Г. Касіч («Кравець»), М. Левицький, М. Луків, П. Олійник та інші. У 1945 р. з хутора виселені польські родини, на їхнє місце приїхали українські сім’ї, депортовані з території Польщі. У 1952 р. мала за мету переселити всіх жителів до Миколаївської області, але цей план не вдався.
Також відомо що 2 особи які проживають у Чагарях беруть участь у українсько-російській війні. Петро Рогатин та Ігор Торконяк «КОРАБЕЛЬ». Петра мобілізували ще у 2015 який досі на фронті. Ігор був призваний на весні 2021 року на строкову службу на яку пішов добровільно після повномасштабного вторгнення підписав контракт та виконував задачі у найгарячіших точках України.
На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610267, розташована у приміщенні клубу.
У селі є церква святого великомученика Димитрія (1993; мурована).
Діяли філії товариств «Просвіта» (1937), «Луг», «Союз Українок», «Zwiazek Szlachty Zagrodowej» (1937), «Towarzyztwo Rolnicze» (1925) і кооператива, які з встановленням радянської влади припинили свою діяльність[7].
За сприяння і фінансової підтримки М. Мацієвського у 2002 р. село газифіковане, в 2007—2009 рр. відновлено вуличне освітлення,.
Працюють клуб, торговий заклад.
У Чагарях проводять щорічні фольклорні свята за участю провідних митців України
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[8]: