PROFILBARU.COM

Фелікс Любомирський
Фелікс Любомирський
пол. Feliks Lubomirski
Народився	1480
Помер	1533
Країна	Королівство Польське
Рід	Любомирські
Брати, сестри	Якуб Любомирськийd
Діти	Станіслав Любомирський і Себастьян Любомирський
	;
	; ; ;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Любомирський.

Фелікс Любомирський гербу Шренява (нар. перед 1480 — пом. 1533) — польський шляхтич, засновник княжої гілки роду Любомирських.

Життєпис

Фелікс Любомирський був п'ятим сином Петра з Любомежа Любомирського, протопласти роду Любомирських, і Дороти з Ґнойника Ґноєнської^[1]. Народився перед 1480 роком, адже у цьогорічному документі про розмежування маєтків про нього сказано, що «був ще малолітнім і неправоздатним, тому за нього поручалися і підписалися його брати Петро і Якуб Любомирський^[pl]»^[2].

Був дідичем частини населених пунктів Любомеж, Ґрабе, Вальова-Ґура, Пасербець, Воля-Ґрабська^[1].

1487 його сестра Ельжбета зреклася на користь своїх братів Якуба, Петра, Станіслава, Дітріха і Фелікса прав на батьківські маєтки^[2].

1496 року Фелікс засвідчив продаж за 600 флоринів братові Якубу своєї майбутньої частки батьківських маєтків (брати отримали право на них 1499 року^[3]) у населених пунктах Любомеж, Ґрабе, Воля-Ґрабська, Вальова-Ґура, Пасербець та млина у Лососіні-Ґурній і зобов'язався зробити відповідний запис у земельних книгах (1499)^[2].

1506 року за отримані від брата гроші (600 флоринів) і отримане віно дружини придбав Славковиці. Звідтоді він з синами називалися Любомирськими з Славковиць^[4].

1510 року придбав за 1500 флоринів Пежхувець, Ґраюв, частину Хоронґвиці; 1511 року став державцем королівщини Пежхув^[3]; пізніше також став володарем Дзекановичі та ще декілька інших сіл^[5], був також державцем сіл Клокова і Жухова^[4].

1521 року разом із братом Станіславом отримав відмову в суді щодо опіки над племінником Йоахімом, сином померлого брата Якуба^[4].

Під кінець життя докупив Сулув, Волиця Ґжималовська, Заблоце, Трамбки^[3]; Явчиці, очевидно отримав як віно дружини.

Помер Фелікс Любомирський 1533 року^[1]^[2].

Сім'я

Був двічі одружений. Першою дружиною була Беата Явецька Чорна, донька Міколая Чорного, підстарости краківського і старости освенцимського зі знатного, багатого і вигасаючого роду Одровонжів. Цей шлюб заклав міцні підвалини для майбутнього добробуту роду Любомирських^[6]. Подружжя мало велике потомство:

Доньки:
- Ельжбета — дружина Яна з Пшибиславиць Мінора (1525);
- Анна — дружина Яна Забавського (до 1523 р.), вдруге вийшла за Павла Мрука з Сецеховиць (1525), втретє — 1547 року за Яна Оцеського, каштеляна завихостського, пізніше — великого канцлера коронного^[3];
- Катаржина — дружина Яна Габанського;
- Правдоподібно була ще одна донька, одружена з Маршовським^[4].
Сини:
- Якуб (пом. 1553) — канонік сондецький, управитель монастиря кларисок у Новому Сончі, плебан у Дзекановичах;
- Петро (пом. після 1560 р.) — плебан у Жабні (1547-1560);
- Вавринець (нар. біля 1500 р. — після 1547 р.) — королівський придворний;
- Себастьян (поч. XVI ст.-1558) — стольник і підстолій надвірний коронний, староста сяноцький, стольник краківський^[1];
- Станіслав (бл. 1513-1577) — дідич батьківських маєтків^[7].

З другою дружиною Анною невідомого походження Фелікс мав сина:

Северина (Марціна; ?- бл. 1562) — був підстаростою сяноцьким (1556)^[1].

Примітки

↑ ^а ^б ^в ^г ^д Teodor Żychliński. Złota księga szlachty polskiéj: Rocznik V-ty, 1883, S. 102
↑ ^а ^б ^в ^г Lubomierz. Słownik historyczno-geograficzny ziem Polskich w Średniowieczu. Edycja elektroniczna (польською) .
↑ ^а ^б ^в ^г Kazimierz Przyboś. Lubomirscy herbu Drużyna. «Almanach Muszyny». XV, 2005, s. 89.
↑ ^а ^б ^в ^г Adam Boniecki Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. Cz. 1 t. 15, Warszawa, 1912, s. 60.
↑ Plan Odnowy Miejscowości Grajów (PDF). Wieś Grajów (польською) .
↑ Zbigniew Anusik. Kilka rys na portrecie sławnego rokoszanina: rzecz o najnowszej biografii Jerzego Sebastiana Lubomirskiego // Przegląd Nauk Historycznych 3/1, 2004, s. 147.
↑ Teodor Żychliński. Złota księga szlachty polskiéj: Rocznik V-ty, 1883, S. 103.