Церква мала громади на Галичині та Волині, які налічували від 10 000 до 20 000 членів, це близько 20 громад з 16 провідниками до ліквідації церкви більшовиками й подальшим терором.
Керівним органом став Собор української церкви. Церква не мала ні єпископа, ні іншого керівника.
Після 1920 року в Другій Речі Посполитій існували лютеранські церкви для німецького та польського населення, але не для українців.
У 1925 році було створено Собор української церкви. У 1926 році з цього собору постала Українська церква Ауґзбурзького сповідання. Власні церкви й молитовні будинки були побудовані в Єзеранах, Плахичах, Крехівці, Єзуполі, Ганусовці та ін.[2] Найвизначнішим представником був пастор Теодор Ярчук у Станіславові, який опублікував низку праць з питань лютеранського віровчення, переклав українською мовою Ауґзбурзьке сповідання та Малий катехізис Мартіна Лютера, а в 1933 році розробив літургію за візантійським обрядом для Лютеранської церкви українською мовою. Він також видавав три лютеранські періодичні видання.
Об'єднання Української євангельської церкви Аугсбурзького віросповідання з реформатськими громадами не відбулося.
У 1939 році, після окупації Галичини Радянським Союзом, церкву було ліквідовано. Пастори були заарештовані, деякі з них померли у в'язниці.
_1937.png)
