у (на початку слова та після голосних), ю (після приголосних)
V v
[v]
в
Y y
[j]
й; в групі «y + голосний» передається відпов. йотованими голосними (є, ї, ю, я) згідно з правилами українського правопису
Z z
[z]
з
↑ абНад голосними a, i, u може вживатися надрядковий знак циркумфлекс (^), або тур.düzeltme işareti, «знак корекції». Подібно до крапок російської букви ё, він вважається необов'язковим, тому у багатьох виданнях, якщо і вживається, то лише для уникнення омонімії; але на відміну від ё, букви з цим знаком не є самостійними літерами алфавіту. Знак корекції використовується у запозичених словах, де він позначає подовження голосного (у словах арабського та перського походження) та/або пом'якшення попереднього приголосного (лише g, k та l перед â та û). При передачі власних імен українською пом'якшення зазвичай зберігається, наприклад тур.Elâzığ — «Елязиг».
↑Буква ğ (тур.yumuşak ge, «м'яке ге») позначає спірну фонему, що раніше вимовлялася близько до українського [г]. Але за винятком деяких діалектів, у сучасній вимові ğ майже втратила власне звукове значення. У позиції між двома голосними переднього ряду (e, i, ö, ü) ця буква може читатися як [ј], у решті випадків — позначає подовження попереднього голосного. На початку слів не зустрічається. При передачі власних імен українською традиційно передається буквою г, наприклад тур.Erdoğan — «Ердоган».
↑Згідно з чинним українським правописом у словах іншомовного походження «g і h звичайно передаються літерою г», однак на практиці для багатьох турецьких власних імен існує усталене українське написання з літерою х. Наприклад, тур.Hatay — «Хатай».
