Супряга

Супря́га^[1], діал. супру́га^[2] (від прасл. *sǫpręgǫ — «запрягу разом») — форма господарської кооперації, що простежується за документальними джерелами на українських землях у XVI—XIX ст. Учасників супряги називали «супрягачами»^[3] або «супряжичами»^[4].

Супряга полягає в об'єднанні реманенту (возів, плугів, саней тощо) та робочої худоби (коней і волів) кількома окремими дворогосподарствами для виконання спільних трудових повинностей (панщини, толоки, шарварку), які накладалися на сільську громаду загалом. Коли селяни супрягою відбували панщину, то в плуг «спрягивали по волу з дворища», для возової повинності поставляли «один воз с двух дворищ», а для виконання ремонтних робіт (шарварків) «если везут дерево восьмисаженное, спрягаються по четыре дворища, а если меньшее, то по два». За таким же принципом організовували супрягу для виконання загальних робіт на користь всієї сільської громади чи окремих господарств села (оранка твердих ґрунтів важкими плугами, в які впрягали по кілька пар волів, підвіз дерева для будівництва тощо).

Примітки

1. Супряга // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Супруга // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
3. Супрягач // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
4. Супряжич // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

Джерела та література

• Гурбик А. О. Супряга [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 908. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Посилання

• Супруга, супряга // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1863. — 1000 екз.